Галина  Сита

Георгій Феодосійович Вороний - визначний український математик, наукові дослідження якого залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел.

Георгій Вороний народився 16(28) квітня 1868 року в містечку Журавка колишньої Полтавської губернії. [Журавка  (Жоравка) вперше здадується в літописах у 1618 році. В козацькі часи, з 1654 по 1782 рік, Журавка була сотенним містечком Прилуцького полку, мала сотенну канцелярію, дві дерев'яні церкви з козацькими школами. Землі ці населені були в дуже віддалені часи. В тридцятих роках ХХ століття в Журавці велися археологічні розкопки (за ініціативою Андрія Вороного, небожа вченого), тут було виявлено палеолітичну стоянку, відому тепер як Журавська палеолітична стоянка. За теперішнім адміністративним поділом село Журавка належить до Варвинського району Чернігівської області.]

Мальовничий пагорб над Удаєм у Журавці придбав для свого постійного проживання дід Георгія Вороного - Яків, який замолоду чумакував, а зібравши грошей, зайнявся селянською справою. За сімейними переказами прізвище своє Вороні одержали від далекого предка, козацького осавула, охоронця фортеці, що була десь поблизу, можливо, на місці теперішньої Воронівки, що  біля Ічні. [На карті Г.Боплана  укріплене містечко Воронівка було також на правому березі Дніпра поблизу Чигирина. А згідно з описом селище Вороне було поблизу теперішніх Буків. Про Вороне (яке, до речі, мало фортецю) є згадки, починаючи з 1545 року аж до 1674, коли наступ турецького війська дуже спустошив українські землі на Уманщині і примуcив місцеве населення масово переселятися на Лівобережжя. Хто знає, може далекі пращури вченого почали чумакувати з часів цього переселення...]

Батько Георгія - Феодосій Вороний (1837-1910),  магістр  російської філології, - працював професором у Ніжинському ліцеї (1864-1872), а згодом очолював гімназії в Кишиневі, Бердянську, Прилуках. Педагог за покликанням, Феодосій Вороний ще в роки свого студентства в Київському університеті став ініціатором створення безкоштовних недільних шкіл для робітничої молоді, викладав історію в такій школі на Подолі (1859-1861 рр.). [Ідею створення недільних шкіл підтримав Т.Шевченко, 1859 року він відвідав подільську школу і наступного року  подарував їй 50 примірників свого "Кобзаря” .] Цей громадянський вчинок студента Феодосія Вороного відзначала Олена Пчілка).

Ф.Вороний залишив після себе працю, де висловив свої погляди на освіту і викладання. Зокрема, велике значення він надавав просвіті народу моральними науками, без цього він вважав неможливими успіхи політичного і суспільного життя.  У своїй Журавці, розташованій поряд із Прилуками, Феодосій багато часу приділяв садівничій справі, а остаточно оселившись у Журавці після виходу на пенсію в 1887 році, брав активну участь у діяльності місцевого сільсько-господарського товариства.  Це його захоплення передалося старшому із синів - Михайлові, який  займався селекцією і вирощуванням лікарських трав. У 1885 році за його участю в Журавці було збудовано один із перших в Росії  заводів для переробки лікарських рослин.

Свої просвітницькі ідеї Феодосій Вороний продовжував втілювати в життя і в Журавці: своїм коштом побудував тут школу для сільських дітей. У школі влаштовували лекції, концерти, спектаклі для місцевих жителів, а зібрані гроші йшли на поповнення відкритої в Журавці народної бібліотеки.

Середню освіту Георгій Вороний здобув у Бердянській (до 5-го класу) і Прилуцькій гімназіях. Останню він закінчив у 1885 році. Мабуть, особлива захопленість математикою проявилась у Георгія Вороного не тільки в силу його природних здібностей. Великий вплив на свідомість і захоплення юнака мав його улюблений учитель, викладач математики Іван Володимирович Богословський. У щоденнику, який вів Георгій у студентські роки, [Щоденник зберігається в Інституті Рукопису Національної ім. В.І.Вернадського бібліотеки України (далі скороч.: ІР НБУ).] він неодноразово з вдячністю згадує  свого  вчителя.

У 1884 році видатний математик і педагог, професор Київського університету В.П. Єрмаков почав видавати ``Журнал елементарної математики'', в якому читачам для самостійного твору (методичного характеру) було запропоновано тему: "Розкладання многочленів на множники на основі властивостей коренів квадратного рівняння”.  Георгій, тоді ще гімназист, надіслав до редакції свій твір і його статтю було надруковано на сторінках цього видання (1885 рік).  Того ж року Вороний вступив до Петербурзького університету.

Саме в роки навчання в університеті Вороний остаточно визначив своє майбутнє як вченого- математика. Його юнацька любов до цієї науки завдяки його виключній внутрішній самодисципліні і наполегливій щоденній праці поступово перетворилась у непереборну пристрасть до пошуку нових математичних  фактів, зміцнила його віру в свої творчі можливості.

Цей процес самоусвідомлювання себе як науковця яскраво розкритий у щоденнику Вороного, який, на щастя, частково зберігся. Щоденник -  щира сповідь юнака перед самим собою. Вороний не тільки фіксує події, але й прискіпливо аналізує свої вчинки, намагається глянути на себе зі сторони неупередженим поглядом, насміхається з себе, але й підбадьорює в тяжкі хвилини. Автор щоденника - людина широкого мислення, активна, вразлива, здатна до співчуття і діяльної допомоги. Гортаючи цю сповідь, проймаєшся вдячністю авторові за його глибоку порядність, небайдужість, за його намагання, як він пише, дійти до всього серцем, а не розумом.

Перші записи в щоденнику розповідають про приїзд Вороного до Петербурга (серпень 1885 року) з рекомендаційним листом від Г.Галагана [Григорій Галаган - відомий український меценат і політичний діяч, засновник та утримувач приватного навчального закладу - Колегії Павла Галагана у Києві. Батько Георгія Вороного був знайомий із Григорієм Галаганом, листувався з ним з питань педагогіки і педагогічних кадрів (листи Ф.Вороного до Г.Галагана зберігаються у ІР НБУ). Галагани мали маєток у с. Сикиринцях неподалік від Журавки. В сімейному архіві Галаганів є відомості про Журавську народну бібліотеку (див. статтю Сергія Абази "Журавська народна бібліотека”', журн. "Вітчизна”,  № 11, 1983).]  Звертання до ректора з проханням прийняти його на казенний кошт виявилися безрезультатними. Cтипендію Вороний отримав лише на четвертому, останньому курсі навчання. Матеріальна скрута весь час тяжіла над ним. Коштів, що надсилав батько, було недостатньо, доводилось підробляти, головним чином приватними уроками. Мрія отримати окрему кімнату в колегії також виявилася нездійсненною.  Життя в Петербурзі, нове середовище, в яке він потрапив, часто викликало у Вороного почуття самотності. І думки його знов і знов наверталися в минуле, до спогадів про батьківську домівку, про гімназичні роки в Прилуках…

Працювати доводилось дуже наполегливо і ретельно, часто навіть за рахунок свого сну. Але при цьому Вороний не ставав відлюдником, навпаки, він живо відгукувався на всі події. Свої смаки і висновки Вороний знову -  свідомо чи підсвідомо, - звіряє з думкою найавторитетніших для нього людей  - батька і вчителя математики І.В.Богословського.

Роки навчання Вороного в університеті були роками активного наступу реакції по всій Росії. 1884 року було видано реакційний університетський Статут, у якому всі сторони академічного життя було поставлено під поліцейський нагляд. У 1885 році для студентів вводиться форма одягу з метою полегшити нагляд за ними, 1887 року плата за навчання підвищується вп'ятеро, щоб перешкодити доступ до вищої освіти малозабезпеченим. Того ж року кожен студент, у тому числі й Вороний, був змушений дати розписку  в тому, що він зобов'язується не вступати в жодні таємні товариства і навіть ``без дозволу на те не вступати в дозволене законом товариство, а також не брати участі ні в яких грошових зборах''  [Тут і далі користуємося  архівними даними з особистої справи Георгія Вороного, наведеними в статті Й.З.Штокала та Й.Б.Погребиського [8], далі скороч.: Ш.П.]. Усе це не могло не позначитись на настроях молоді, на її світосприйманні. Вороний болісно це відчуває, занотовуючи в щоденнику (29 березня 1887 року):

Наш час тяжкий, ми не що інше, як жертви жахливого режиму; тепер не можна говорити прямо навіть невинних речей, одразу потрапиш у руки серцевидців...

Літню відпустку Вороний завжди проводив у Журавці, у своїх ``рідних палестинах''. Тут, як він сам визнав, у його записах переважають враження від поїздок до Крицьких у сусіднє село Богдани і розвитку його стосунків з Олею Крицькою.  Оля Крицька полонила його серце, Георгій визначив для себе однозначно, що доля його - в Богданах, але свою захопленість приховує, бо поки що не має матеріальної основи для того, щоб будувати сім'ю. На цьому рішенні наполягає батько. Невизначеність стосунків завдає йому багато страждань, але він терпляче чекає свого часу, рішуче відкидаючи всі інші захоплення.

* * * * * * *

Основною областю досліджень, яку обрав для себе Вороний, була теорія чисел. Саме в цьому напрямку велися в цей час, головним чином, наукові дослідження в Петербурзі, тут у другій половині ХІХ ст. в області теорії чисел плідно працювали такі авторитетні фахівці, як професори П.Л.Чебишов, А.А.Марков, Є.І.Золотарьов. У результаті їхніх наукових зусиль виник окремий науковий напрямок, що згодом дістав назву "Петербурзької школи теорії чисел”. Науковим наставником Вороного став  професор Марков.

Дебют Вороного в математичному гуртку відбувся 2 грудня 1888 року. На ньому він виступив із своїм власним повідомленням – доведенням однієї властивості чисел Бернуллі способом, який він сам же запропонував. Професор Марков поставився до його викладу дуже схвально. Успіх першого виступу примножив сили, і Вороний із гідною подиву наполегливістю продовжує свої дослідження і отримує новий значний результат - доводить теорему Адамса, яку той  свого часу висловив без доведення.

Вороний викладає на сторінках щоденника своє доведення і заодно доводить іще одну теорему - Штаудта, продовжує далі обмірковувати свій результат і знаходить нове узагальнення. Результати своїх досліджень Вороний подає А.А.Маркову.  Марков запропонував Вороному підготувати роботу до друку, але вимогливий до себе Вороний прагне розширити своє дослідження, узагальнити його, зробити досконалішим за формою.  На початку квітня Вороний виїжджає в Журавку. Цього разу в Журавці він продовжує напружено працювати над своїми дослідженнями і готуватись до осінніх випускних екзаменів.

Восени 1889 року Георгій Вороний блискуче склав випускні екзамени і захистив кандидатську роботу [За тодішнім положенням про університет студент, який закінчив університет і не представив роботи на одну із запропонованих тем, отримував звання дійсного студента; якщо ж він також представляв роботу і вона діставала позитивну оцінку, то випускник отримував звання кандидата. Отже, термін ``кандидатська робота'' відповідає теперішньому ``дипломна робота''.], темою якої було його дослідження про числа Бернуллі. У листопаді 1889 року на основі представлення, підписаного усіма провідними професорами - математиками: А.А.Марковим, М.А.Коркіним, Ю.В.Сохоцьким, К.А.Поссе, - Вороного залишили при університеті для підготовки до магістерських екзаменів і  призначили стипендію. Одночасно він був призначений позаштатним вчителем у Петергофській прогімназії. Майбутнє щасливо визначилось. Нарешті Георгій стає нареченим Олі.

На цьому щоденник Вороного закінчується. Про подальші події його життя можна дізнатись із скупих анкетних відомостей про його наукову і педагогічну працю, а також із його математичного щоденника, який він вів, мабуть, протягом всього життя. [Кілька зошитів математичного щоденника Вороного передано на зберігання родиною вченого до ІР НБУ. Вороний відрізнявся надзвичайною пунктуальністю та акуратністю. Всі його записи датовані, є також вказівки, де їх зроблено].  Далі