Георгій МАРАХОВ,
професор Київського університету
До 75-х роковин Г.Ф. Вороного
20 листопада минуло 75 років, як не стало Георгія Феодосійовича Вороного – українського математика, члена-кореспондента Петербурзької Академії Наук. Г.Ф.Вороний народився в Журавці, тут пройшло його дитинство, тут він бував у різні роки свого життя, тут він і похований. Пам’яті Г.Ф.Вороного присвячено цей матеріал.
Красива наша Україна, багата і різноманітна її природа – ліси, луки, ріки… Але ще прекрасніші її люди. Про одного з них і піде мова у цьому матеріалі.
У минулому столітті у мальовничому селі Журавка колишньої Полтавської губернії Пирятинського повіту (нині Варвинський район на Чернігівщині) поселилася велика сім’я Вороних. Один із родоначальників її – Яків Вороний був офіцером, але залишив військову службу і зайнявся сільським господарством. Проте справи йшли у нього погано і він збіднів. Його діти здобували засоби для існування власною працею. Старший син Феодосій був здібним хлопцем. Його віддали до Полтавської гімназії, яку він закінчив із золотою медаллю. В тому ж році Ф.Я.Вороний успішно здав вступні екзамени на історико-філологічний факультет Київського університету. Постало питання: за які засоби навчатися? Екзаменатори звернули увагу на здібного юнака і допомогли йому звернутися до попечителя Київського навчального округу Н.Р.Ребіндера. останній написав ректору університету і попросив його «зважаючи на вкрай бідний стан», зачислити Вороного на «казенне утримання». Ректор дав згоду, і Вороний став студентом.
Роки навчання Вороного співпали із великими політичними подіями у країні. Незадоволені кріпаччиною, селяни піднялися проти поміщиків і царського самодержавства. Країна покрилася заворушеннями і повстаннями. Положення було настільки серйозним, що могла виникнути революція. Студенти університету співчували народу. Висувалось багато різних планів, пропозицій. Серед них була й ідея почати просвітницьку роботу. Студенти говорили, що бідні люди терплять не тільки від кріпацького гніту, але й від безграмотності і без культур’я. Тому було поставлено завдання: просвітити народ, відкрити йому очі на все, що він не міг побачити.
Виникла ідея створити безкоштовні недільні школи для бідних дітей, серед авторів якої був і Ф.Я.Вороний. Підтримана іншими студентами, ця ідея перетворилася у життя. Восени 1859 року недільні школи появилися у Києві, а потів і в інших містах. Перед цим, влітку, з ініціаторами створення недільних шкіл зустрівся Т.Г.Шевченко. Він висловив декілька порад, пропозицій і подав особисту допомогу недільним школам. Випало розмовляти з українським народним поетом і Ф.Вороному. Феодосій Якович викладав історію дітям ремісників і кріпацьких селян у Подільській недільній школі Києва, яка знаходилася у повітовому дворянському училищі на Подолі. Для вчителів недільних шкіл Вороний написав методичні рекомендації про значення вивчення історії і її ролі для освіти народу. Вороний говорив, що знання просвіщають «розум людини, повідомляють їй більш широке розуміння свого становища в житті». Навчити кожну людину грамоті, - значить відкрити перед нею світ, внести в її душу радість…
Закінчивши університет, Ф.Я.Вороний чверть віку працював на викладацькій роботі. Він був учителем, директором Немирівської, Кишинівської, Прилуцької, Бердянської гімназій, а також Ніжинського ліцею, який пізніше став педагогічним інститутом. Всюди він ніс дітям і дорослим знання, виховував чесних і люблячих свою справу людей.
Вийшовши на пенсію, Ф.Я.Вороний поселився у Журавці, в садибі рідних. Він і тут продовжує свою педагогічну діяльність. Феодосій Якович заснував тут школу і докладав усіх своїх знань, досвіду для успішного навчання дітей односельчан. Свої погляди, працелюбство, він зумів прищепити і своїм дітям. Його син Георгій став математиком, ученим, членом-кореспондентом Академії наук у Петербурзі і продовжував розвивати традиції вітчизняних математиків. Гуманісти і просвітителі Вороні залишили про себе добру пам’ять.