Для історії бібліотечної справи важ­лива кожна ланка. І Британський музей, і Центральна наукова бібліотека Акаде­мії наук УРСР, і перша-ліпша шкіль­на – кожна має свою специфіку, свою аудиторію, своє коло читачів. Щоб мати повне уявлення про читача, його треба досліджувати на всіх рівнях, і щоразу аналіз повинен бути конкретний, доказо­вий, побудований на реальних фактах.

У фамільному архіві Ґалаґанів зберіг­ся «Звіт Журавської безплатної народ­ної бібліотеки-читальні за 1898 рік» (Центральний державний історичний ар­хів УРСР, ф. 1475, оп. 1, №1551, арк. 27—35). Журавка — це старовинне се­ло Варвинського району Чернігівської області (відоме з 1618 року), в якому народився видатний математик Георгій Вороний. Звіт бібліотеки складено так грамотно, тямуще, з такою ретельною статистичною обробкою матеріалу,  що обійти його, вивчаючи відповідну добу, бібліотекознавці навряд чи зможуть.

Відкрито журавську бібліотеку 25 бе­резня 1898 року. Її фонди склали книж­ки, що виписала для неї Харківська земська управа від Харківського това­риства письменності на суму 250 кар­бованців. На кінець року на бібліотеч­них полицях стояло 1069 книжок (666 назв).

Читачів протягом року було 392, най­більше молоді. Осіб віком від 12 до 17 років нараховувалося майже полови­на — 178. У селі це була, ясна річ, ве­лика новина, на яку всі й накинулись. Через це кількісний показник з нуля досяг одразу найбільшого числа — 872 . відвідувань. Потім почались літні роботи, й відвідувачів стало мен­ше, у вересні лише 146. Після цього крива знову поповзла вгору, але первісної позначки вже не досягла. Як відзначав бібліотекар, тут найбільше виявився брак навички, ще не встигла виробитись сама потреба в регулярному читанні. Це найкраще видно з того, що читачів, які взяли за рік понад 50 книжок, було лише п’ять, тоді як двома-п'ятьма книж­ками задовольнилося 130 читачів. Біб­ліотекар зазначав також, що з книжка­ми поводилися дуже недбало, неохайно, так що доводилось швидко міняти палі­турки, ставлячи для міцності потовще­ний картон.

Звіт дає добре уявлення про склад читачів. Прошарок сільської інтелігенції був на той час іще дуже мізерний: уні­верситетську освіту мало лише троє читачів. Незакінчений курс народного училища — 193 читачі. Дворян записа­лось до бібліотеки 29, але більшість становили : козаки, селяни та міщани. На жаль, відома лише сумарна їхня кіль­кість — 293. За заняттями найбільше було хліборобів — 307.

Зрозуміло, приходили до книгозбірні тільки письменні. Але набути письмен­ність— це ще півсправи. Чи не важли­віше, що ці письменні читали й що хотіли читати. 3 цього боку ситуація була досить-таки невтішна. Газети в книгозбірні не читалися зовсім. Ілюстро­вані журнали переглядались заради ма­люнків. Чого ж вимагали читачі? На жаль, «Еруслана Лазаровича», «Бову Королевича» й подібне низькопробне чтиво. Диво дивне, як широко розій­шлась у XIX ст. слава цих «героїв» ма­сової літератури, що про них знали на­звіть у селах, віддалених від залізниць, і прагнули познайомитися з їхніми под­вигами докладніше!.. Якась фатальна пошесть.

На щастя, «Еруслана» на поріг бібліотеки не пускали. Із наявних книжок, в огляду на віковий склад читачів, найбільший попит мали казки. З відділу «Романи, повісті й казки» найчастіше брали павленківське видання «Сказок» Андерсена – 179 разів. Багато читали й російських казок. «Украинские сказ­ки» Григорія Данилевського взяли 15 разів. Статечні, літні селяни віддавали перевагу «душеполезной» книзі: 163 рази взято «Избранные жития святых».

Інтерес до свого минулого читачі сяк-так могли задовольнити виданням Слєпушкіна про Богдана Хмельницького. Ця книжка вела перед в історичному й біографічному відділах, її брали 23 рази. У журавській книгозбірні існував і від­діл «Природознавство й медицина». З нього бібліотекар 33 рази видав «Извле­чения из жизни животных» Брема за редакцією Сент-Ілера. Він, однак, скар­жився, що, повертаючи цю книжку, чи­тачі казали: «Погана»,— засвідчуючи свою непідготовленість до неї.

Серед «дорослої» белетристики най­більше брали книжок з одинадцятитом-ника Л. Толстого – 71 раз, далі йшли твори Майн Ріда – 49 разів, «Комедии»

Шекспіра – 46, десятитомне   повне зі­брання творів Пушкіна – 43, повний п'ятитомник Гоголя – 41.

Українські видання особливою увагою бібліотекаря, здається, не тішились. То як же лишалося ставитись до них малоосвіченим читачам? «Марусю» Марка Вовчка, скажімо, читали 12 разів. Тіль­ки 11 разів журавські селяни взяли й Шевченкового «Кобзаря» і так само – третій та четвертий томи «Повестей и рассказов» Квітки-Основ'яненка.

Щоправда, все це дані не за повний рік, а лише за квітень-грудень. За два­надцять місяців показники, мабуть, вийшли б більші.

Кошти бібліотеки були незначні, а джерела цих коштів – різношерсті. Так, 110 карбованців склали збори від спектаклів, влаштованих на користь книгозбірні, близько 38 карбованців – внесок М. Ф. Вороного (мабуть, родич математика).

З такої біди виростала освіта в селі Журавці. А для нас сьогодні ця картина цікава тим, що дуже виразно, ніби через мікроскоп, показує найпершу ла­ночку нашого передреволюційного читачівства.

СЕРГІЙ АБАЗА