Журавка - Мекка математиків всього світу. А ти там був?
Чарівну назву дала поселенню річечка Журавка, що протікала селом і впадала в річку Удай. Окрім цього існує легенда про чумаків, які, зупинившись на відпочинок, напували круторогих волів у водах Удаю та співали тужливу пісню про журавку, що втратила своїх діточок.
Як Удай губиться у Сокільному лісі, так і сліди виникнення населеного пункту ведуть ген-ген у давнину, Перше поселення на території села, датоване 12-10 тисяч років тому, виявлено на Заріччі, в урочищі "Низ” геологом Андрієм Михайловичем Вороним, племінником ученого-математика Г.Ф.Вороного і підтверджено експедицією АН УРСР, яка працювала в даній місцевості протягом 1927-1930 років.
У 1927 році А.М. Вороний виявив на околиці села в шарі суглинку уламки кременю з виразними слідами обробки рукою людини, а також розколоті кістки тварин. Було встановлено, що великі кремінні заготовкиі дрібні вироби знаходилися разом, у одному й тому ж місці. Це свідчило, що обробка краменів проводилася на місці знахідки. Геолог зрозумів, що ці речі належали давнім людям, які залишили їх на місці свого проживання. Київський археолог професор М.Я. Рудинський підтвердив припущення А.М. Вороного. Для дослідження стоянки АН УРСР створила спеціальну Журавську палеолітичну експедицію на чолі з професором Рудинським М.Я., у роботі якої брали участь відомі на той час вчені: академік В.В. Резніченко, професор В.І.Крокер, академік І.Г. Підоплічко та інші. "Знімати” верхній шар грунту вченим допомагали місцеві жителі на площі 330 квадратних кілометрів.
Археологи встановили, що залишки давнього поселення залягали на глибині 3,8 м від поверхні грунту при виїзді до Ладану, на відстані 120 м ліворуч дороги,що веде до мосту через р. Удай. Також виявлено залишки округлих жител,що мали наметоподібну конструкцію (як у народів Півночі), каркас якої становили дерев”яні жердини, зведені до купи верхніми кінцями. Житло було вкрите шкірами тварин. Поруч на глибині 3,8 м збереглися кремінні виробиз дерев”яними та кістяними рукоятками, накінечники списів та гарпунів, уламки посуду.Знайдено також кістки бика, зайців, байбаків, бивні мамонта. Вчені встановили, що все цезалишено стародав-німи мисливцями, що прибули сюди з південних районів.
Деякі вчені-археологи вважають Журавську стоянку дещо пізнішою, ніж Мезинська, класифікуючи її як знахідку раннього мезоліту, але відомий археолог І.Г.Шовкопляс схильний вважати її все пізньопалеолітич-ною. Він аргументовано довів, що Журавська стоянка схожа на пізньопалеолітичні стоянки Східної Європи. Вчений вважав, що дані люди в пошуках засобів існування проникли далеко на північ від своїх корінних земель-степів Приазов”я і Причорномор”я, де збереглися пам”ятки, аналогічні журавським.
Отже, за висновком І.Г.Шовкопляса, Журавська стоянка свідчить про раннє заселення людьми давнього Приудайя. ...
... З часом люди почали жити осідло, і виникло село Журавка, яка "поставлена была польскими и литовскими людьми до перемирных лет» (Лазаревський «Описание старой Малороси. Полк Прилукский»), в якому говориться, що в 1618 році Журавка належала поляку Яремі Вишневецькому. На 1666 рік вона значилася із сорока чотирми дворами. Через це село мало неофіційну назву "Сорокопанівка”. Згодом воно стало сотенним містечком Пирятинського повіту Полтавської губернії, якому підпорядковувалися села Антонівка, Кулишівка, Макіївка та Ладан.
