Л. Петренко, член Національної спілки журналістів

Незнаймці телефонують нам не часто. Цей жіночий голос у слухавці я чула вперше:

- Я – Ольга Оберемко. До Вас із проханням від Галини Ми­колаївни Ситої. Чи не бажаєте про­довжити у районці тему, яку ко­лись порушували разом із нею, - про увіковічнення пам’яті на­шого земляка Георгія Воро­но­го?

Відмовитися я не змогла. Ад­же в житті кожного газетяра бу­ли події, про які писалося з особ­ливим хвилюванням. Для ме­не такими були зустрічі з нау­ковцями столичного Інституту ма­тематики НАН України, деле­гацію яких завше очолювала Га­лина Сита – людина ділова, ав­торитетна і небайдужа.

Починаючи з 1993 року, Інс­титут раз на 5 років проводить Міжнародні конференції, прис­вя­чені сучасному розвиткові нап­рямів науки, закладених у пра­цях Вороного. Адже, зокрема, його діаграми з часом стали ши­роко використовувати в бага­тьох актуальних напрямках, при­міром, в комп’ютерній гра­фіці, геометричному моде­лю­ван­ні, конструюванні роботів, роз­пізнаванні образів, ство­рен­ні штучного інтелекту, побудові географічних інформаційних сис­тем, а ще – у мікробіології, радіаційній фізиці, фізичній хімії, астрономії, астрофізиці, фі­зич­ній хімії, астрономії, астрофізиці, кристалографії, картографії. І це ще не все! Стверджують, що Во­роний належить нині до най­більш цитованих математиків світу.

Фахівці вище згаданих га­лу­зей знань, мабуть, в усіх краї­нах Європи, а також у США, Ка­наді, Японії, Австралії, Гонконгу, Новій Зеландії і т.д., в наш час звер­таються до творчої спад­щини Георгія Вороного. До того ж у різних країнах світу прово­дя­ться конференції, школи, прис­вячені його працям. Су­час­ними дослідниками вико­рис­то­вую­ться майже всі його роботи.

Георгія Вороного вважають своїм ученим у Росії, оскільки він закінчив Петербурзький уні­вер­ситет (1889 р.) при якому був залишений для підготовки до професорського звання, у 1907 році був обраний членом-кореспондетом Петербурзької АН. Своїм називають його і в По­льщі, адже Вороний був приз­на­чений професором Варшав­сь­кого університету, був також деканом Варшавського політех­ніч­ного інституту.

Ми ж маємо гордитися тим, що Георгій Феодосійович – наш зем­ляк. Родом він із Журавки, ви­­­хідець з родини відомого своєю просвітницькою діяль­ніс­т­ю професора Феодосія Во­ро­ного. Середню освіту здо­бу­вав у Бердянській і Прилуцькій гім­на­зіях. Перебуваючи далеко від рід­них місць, про них ніколи не за­бував. Щоліта приїжджав у Жу­равку із сім’єю. Відпочинок поєд­нував із роботою, бо тут на­й­краще працювалося, саме тут прийшла до нього не одна нау­кова ідея.

Подиву гідна уся родина Во­роних. Вона – із відомого коза­ць­кого роду. Батько Феодосій одер­жав вищу освіту у Київсь­кому університеті, викладав у гім­назіях, з часу заснування Прилуцької гімназії працював її директором. Можна з певністю сказати, що Феодосій Вороний був справжнім патріотом рідної землі. Він робив усе від нього залежне для розвитку освіти. Разом із синами дбав про ку­ль­тур­не перетворення Жура­вки, від­кривши тут бібліотеку та по­будувавши школу. Для про­жит­тя, підтримки дітей займався са­дівництвом.

Донька Георгія Вороного Ма­рія так охарактеризувала свою рідню: «Мій дід, батько, його бра­ти і дочки були справжніми, то­му що у нас у сім’ї учили ніколи не думати про багатство – та й багатіями ми ніколи і не були, - і навіть не про славу, а тільки про славу України».

Тут просто не можна не зга­да­ти про її брата Георгія (Юрія) Георгійовича. Нав­чан­ня він починав у одній із Вашавській гімназій. Ко­ли ж сім’я втратила батька, який помер у 40 років від хв­ороби нирок, навчання до­велося закінчувати у При­луках. Передчасна смерть батька, певно, так впли­нула на юнака, що справою свого життя він обрав медицину і став у цій галузі висококласним спе­ціалістом. Його нази­ва­ють піонером вітчизняної трансплантації. Це він здій­снив першу клінічну пере­са­дку нирки.

Як бачимо, родина Во­ро­них справді унікальна. Але чи від­даємо ми їй належне виз­нан­ня? Ні і ще раз ні! Спроби у цьому Інституту математики були майже безрезультатними.

Гірко про таке писати, але у роки, коли ті, «хто був нічим, а став усім», у Журавці теж руй­­нували усе «до осно­ва­нья». У післяреволюційний час прек­расні сади, вирощені Во­ро­ними, були вирубані, а май­но розграбоване. Вдову Геор­гія Фе­досійовича Ольгу Мит­рофа­нівну разом із наймо­лод­шою до­нькою Оленою і вну­ками виг­на­ли не тільки з рідного дому, а й із села.

Членів родини не обминули і репресії сталінського режиму.

Із садиби Вороних вціліли ли­ше будинок, де тривалий час роз­міщалися початкові класи міс­цевої школи. Але і його не зу­мі­ли (а чи не захотіли?) збе­регти уже в наш час. Хоча у 1971 році було прийнято рішен­ня облради про взяття цього будинку на облік як пам’ятку історії. Приміщення потре­бу­вало капітального ремонту. Але ні в селі, де в той час так багато бу­дувалося, ні в районі, ні в об­ласті коштів на ремонт так і не знайшли... І тут хочеться на­вес­ти емоційний уривок із ро­ма­ну-есе «Георгій Вороний. Ге­ній математики з українським сер­цем» нашого земляка пись­мен­ника Олександра Шокала: «Пам’ятаю..., як я оглядав ме­мо­ріальний будинок і територію з учителькою Журавської шко­ли Г.С. Микитченко. Захоплено ди­вився на стрілку й розкішну кро­ну дуба, що його посадив Геор­гій Феодосійович. Та мене приголомшило, що до дуба була прип’ята сусідова коза, і в підсвідомості майнуло: садиба при­речена. Місцеві керівники своєї клятвенної обіцянки так і не виконали – охоронного знака так і не встановили. Зате на па­м’ять Вороного «поставили хрест».

Зрештою й сталося те, до чого йшлося. Коли у 1993 році у Жу­равку прибули учасники Між­народної конференції, прис­вяченої 125-річчю з дня на­род­ження Г.Ф. Вороного, - вчені з Англії, Німеччини, США, Канади, По­льщі, Росії та інших країн, по­казати їм будинок, де жив уче­ний зі світовим ім’ям, не нава­жа­лися, - там уже було дони­ще­­но усе те, чого не встигли роз­­тягти колись у порево­лю­цій­ному аду.

Та все ж «поставити хрест» на пам’яті родини Воро­них нікому не вдається. 16 ве­ресня нинішнього року зас­но­вано Благодійний фонд імені Георгія Вороного. Серед його зас­новників – наші відомі зем­ляки М.А. Даниленко, В.І. Же­ліба, В.М. Тандура, О.А. Шокало, директор обласного дер­жар­хіву Р.Б. Воробей, професор на­ціонального авіаційного уні­вер­ситету В.О. Дубко, викладач Чернігівського національного уні­верситету А.В. Педорич, на­чальники управління освіти і нау­ки ОДА – А.А. Заліський, і від­ділу освіти РДА В.Є. Ку­товий, директор Журавської шко­ли М.М. Момот, доцент МАУП, вну­чка Г. Вороного Н.Г. Швець та інші.

Правління Благодійного фонду очолила уроженка Жу­равки, економіст за фахом, а ни­ні пенсіонерка з Чернігова Оль­га Оберемко, з телефонного дзвін­ка якої і розпочалася ця роз­повідь. Ольга Миколаївна познайомила із програмою дія­льності фонду. Серед задумів – впорядкування поховання вче­ног­о, облаштування його роди­н­ної садиби, допомога шкіль­но­му музею, виготовлення па­м’ят­ника Г. Вороному. Щоб знайти нові архівні відомості про родину Вороних плану­­є­ться звернутися до посольства По­льщі, Росії і т.д., встановити зв’я­зки з містами, де прожи­ва­ли рідні Георгія Феодосійовича і він сам, розробити туристський маршрут, пов’язаний із жит­тє­ви­ми шляхами вченого. Будуть зби­ратися матеріали про на­род­ну бібліотеку та журавський м’ятний завод, які відкриті за підтримки сім’ї Вороних.

- Просимо відгукнутися жу­равчан, усіх читачів газети, - говорить О. Оберемко, - хто мо­же нам допомогти якимись ма­теріалами, експонатами. Звер­таємося і до благодійників з проханням перерахувати кош­ти на рахунок № 26007000002204 Благодійному фон­ду імені Г. Во­роного (код 36326631) у банку «Демарк» (м. Чер­нігів, МФО 353575). Телефон 626-676.

У Журавці відбулися зуст­річ засновників Благодійного фон­ду та загальні збори. Обго­во­рено питання про перед­умо­ви створення та основні зав­дання щодо організації діяль­нос­ті й наповнення фонду, а також програму дій та деякі питання щодо підготовки, відзначення 145-ї річниці з дня народження і 105-ої річниці з дня смерті Георгія Вороного.

І віриться, що тінь забуття, яка тривалий час витала над пам’яттю нашого великого земляка, все ж таки нарешті розвіється.