Галина СИТА, кандидат фізико-математичних наук

Результат, отриманий Г.Вороним, був настільки разючим, що, як свідчить Д. Граве, професор А.А. Марков довго не міг повірити в правильність викладів Г. Вороного та не зважувався ухвалити роботу. Марков телеграфом  запросив Вороного із Варшави до Петербургу. Посадивши його в своєму кабінеті, Марков запропонував Вороному обчислити одиницю для  деякого рівняння, для якого він сам штучним способом вже дістав  одиницю. Вороний обчислював три години; період складався з 21 члена. Щоб дістати основну одиницю, довелося перемножити 21 велике число, і, таким чином він дістав другу  одиницю цього рівняння. Отже, правильність алгоритму була перевірена.

Обидві дисертаційні роботи 1896 року були відзначені премією імені В.Буняковського.

Після захисту магістерської дисертації  Вороний отримав призначення до Варшавського університету, де працював майже все життя.  Професорське навантаження в університеті вимагало багато часу, крім Вороного в цей час у Варшавському університеті було тільки два професори, тому Вороний змушений був викладати декілька курсів, студентів різних курсів навіть об'єднували під час лекцій. Так, скажімо, студенти 3-го та 4-го курсів разом слухали у Вороного курс теорії чисел, теорію ймовірностей, ці дисципліни він викладав раз на два роки. Професор Вороний ставився до викладання дуже відповідально, намагався познайомити слухачів із новими досягненнями науки, свої нові результати він також  розповідав студентам. Для кращого засвоєння студентами курсу він неодноразово вертався з проханням  дозволити  йому  прочитати додаткові  лекції з аналітичної геометрії [i]

З осені 1898 року Г.Вороний працював також професором Варшавського політехнічного інституту - був деканом механічного факультету.

У 1898 році Московське математичне товариство  обрало Г.Вороного своїм членом. У серпні того ж року він брав участь у роботі Х з'їзду російських природознавців та лікарів у Києві, наступного року він також був учасником наступного, ХІ з'їзду російських природознавців та лікарів (у Петербурзі) та виступив на ньому з трьома доповідями. В одній з цих доповідей він запропонував оригінальний метод узагальненого підсумовування розбіжних рядів, який пізніше був введений в науковий обіг данським математиком Ньорлундом (N.E.Nörlund) та довгий час був відомий в науці як "метод Ньорлунда". На міжнародному математичному з'їзді у Гейдельбергу (1904 рік) Г.Вороний також виступив з двома доповідями

У 1903--1904 роках виходять друком два великих дослідження Г.Вороного з аналітичної теорії чисел. І в цій, новій області його значний внесок був високо поцінований фахівцями.  У 1907 році Г.Вороного обрано членом-кореспондентом Російської Академії наук.

У зв'язку з революційними подіями 1905--1907 років університет і політехнічний  інститут у Варшаві було закрито. Групу професорів цих вузів (серед них Вороного) було направлено до Новочеркаська у зв'язку зі створенням там Донського політехнічного інституту. Вороний перебував у Новочеркаську біля року, виконуючи обов'язки декана механічного факультету. Восени 1908 року заняття у Варшавському університеті поновилися, і Вороний повернувся до  Варшави. Навантаження стало ще більшим, бо він залишився єдиним професором, на допомогу йому був запрошений із політехнічного інституту професор І.Р. Брайцев. Вороному довелося викладати новий курс - математичного аналізу, з цього курсу він склав підручник, який було надруковано під редакцією Брайцева у Варшавських університетських відомостях у 1909 - 1911 роках., а у 1914 році підручник був виданий у Києві.

Протягом багатьох років Вороний працював над питаннями арифметичної теорії квадратичних форм. Він мав особливу звичку обмірковувати і тримати свої висновки в голові доти, поки вони остаточно не визріють і не приймуть належної їм досконалої форми. До викладу свого мемуару по теорії паралелоедрів він приступив 25 березня 1907 року. Але тепер він писав надзвичайно швидко: за десять днів ним було написано 106 сторінок великого формату (а почерк у нього був дрібний та стислий), але вже 5 квітня він пише роботу наново, переробляючи та поточнюючи її. І тільки після третьої редакціі Вороний надсилає свою роботу до журналу Крелля [ii] разом із таким супроводжуючим листом:

Протягом дванадцяти років я вивчав властивості паралелоедрів. Я можу сказати, що це тернисте поле для досліджень і що отримані результати, які викладені в цьому мемуарі, коштували мені дорого...

Тривимірні паралелоедри відіграють тепер важливу роль в теорії кристалічних тіл, і кристалографи вже звернули увагу на властивості цих дивних многогранників, але до цього часу кристалографи задовільнялись описом паралелоедрів з чисто геометричної точки зору. Я вже давно помітив, що задача розбиття n-мірного аналітичного простору на опуклі конгруентні многогранники тісно пов'язана з арифметичною теорією додатніх квадратичних форм.

Ця робота, яка, мабуть, була найвищим проявом його геніальних осяянь, стала його лебединою піснею.

Напружена розумова праця  вимагала великих зусиль, здоров'ям Вороний не міг похвалитися, останні роки лікарі виявили у нього хворобу жовчного міхура, яка під час загострення приносила йому багато фізичних і моральних страждань. Тепер він працював над  новим полем досліджень - невизначеними квадратичними формами, про які він говорив із великим захопленням. Як свідчить математичний щоденник, свій виклад результатів з теорії невизначених квадратичних форм Вороний почав 20 лютого 1908 року у Новочеркаську. Несприятливі умови життя в  Новочеркаську спричинили тяжке загострення його хвороби. І він намагається внести у свій математичний щоденник ті думки, що визріли у нього в голові

Я маю великі успіхи у питанні, що я розглядаю; в той же час здоров'я моє 

дедалі погіршується й погіршується. Вчора я вперше отримав чітку ідею про алгоритм, який має розв'язати всі питання теорії форм, що я розглядаю, та вчора ж я мав сильний приступ жовчної коліки, який заважав мені працювати ввечері і не дав можливості заснути майже всю ніч. Я дуже боюся, щоб результати моїх довгих зусиль, що діставалися з таким трудом, не загинули разом зі мною, але між тим часом привести їх в порядок так важко. Багато чого я лише вгадую якимось чуттям, яке саме зараз, під час хвороби, у мене загострилось...

Перед від'їздом із Новочеркаська до Варшави, прощаючись із своїм колегою та добрим приятелем І.Брайцевим, Вороний зауважив:

Лікарі забороняють мені працювати. Та я і сам помітив, що велике розумове напруження завжди викликає реакцію у моїй хворобі. Але вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моя дружина знає, що математика для мене життя, все.

Лікарі вважали, що Вороному необхідна тривала відпустка, радили виїхати на лікування до Карлсбаду. Та він, як і в попередні роки, на літо перебрався в Журавку, яка завжди давала йому нові сили і здоров'я. І,

справді, він відчув себе значно краще, та наприкінці жовтня хвороба різко загострилася і 7(20)листопада Георгія Вороного не стало.

Передчасна смерть Г.Вороного вразила всіх, хто його знав.

Нікому не вірилося, що згас Георгій Феодосійович, якого всі так глибоко поважали і любили. Відчувалося, що трапилось щось надзвичайне. Всі усвідомлювали, що вони передчасно втратили видатного вченого, славного професора, який був гордістю і окрасою двох вищих шкіл Варшави... Проводжаючи останки померлого на вокзал для перевезення на місце поховання у містечко Журавку, всі уболівали також через те, що втратили назавжди правдиву, чуйну і сердешну людину,- так писав у некролозі професор І.Брайцев. Одночасно він висловив глибокий жаль з приводу того, що з тої грандіозної праці з теорії невизначених квадратичних форм, яку розробляв Вороний, він мав змогу викласти на папері лише невелику її частину.

Навряд чи з цього  хоча б частково можна буде відтворити ті хитромудрі геометричні міркування, що привели до згаданого в щоденнику алгоритму, про який покійний завжди говорив з великим натхненням і захопленням. Щоб це зробити, недостатньо в загальних рисах знати ті міркування, якими керувався покійний в своїх дослідженнях, а треба бути таким же глибоким знавцем теорії квадратичних форм з n змінними, яким був він, потрібно володіти такою ж  дивовижною технікою в цій області.  якою під кінець свого життя володів небіжчик. До того ж, потрібно так же самовіддано любити цю область математичної науки, як любив її він...А як він любив математику!

Тіло небіжчика, згідно з його заповітом, було перевезено на рідну землю, у Журавку. Його забальзамоване тіло хберігалося у спеціально збудованому склепі. [iii]  У 30-і роки під час розкуркулення  склеп, в якому  знаходилося тіло Георгія  Вороного, було знищено.  Селяни перепоховали останки вченого до могили його  батька, який був похований поряд.

В пам'яті журавців зберіглися деякі моменти цього розкуркулення. Тоді попиляли і дерева розкішного саду, вирощеного руками Феодосія Вороного. "Яблука там були - всякі сорти, - розказують старожили. - Таких по Журавці більше не було. А дерева, коли цвіли, такі були запашні, що аж голова паморочилася. Вороні були трудолюбиві люди. Мати (дружина Г.Вороного) була невеличка, дуже швидка. Все біжком-біжком по селу. Лікувала.[iv] Пупи в'язала. Перша її допомога була - банки. А на вечір проти різдва вони ставили велику ялинку. Діти з усього села сходилися..."

Під час "розкуркулення" Ольга Митрофанівна змушена була негайно (за одну ніч) виїхати з родиною з Журавки. Більше вони туди не вертались...

[i] На це вимагався дозвіл не лише декана та ректора університету, але також і попечителя навчального округу, хоча ці додаткові лекції були безкоштовні, (Ш.П.)}, видрукував літографічним шляхом підручник з аналітичної геометрії.

 [ii] Один із провідних математичних журналів того часу, заснований 1826 року німецьким математиком Креллем (A.L. Krelle).

[iii] В цей час в деяких регіонах на Україні (на Полтавщині, Чернігівщині, Вінничині) відомі випадки, коли забальзамовані тіла небіжчиків зберігали у спеціально збудованих склепах.Так, досі зберігається у  своєму  родинному склепі забальзамоване тіло відомого хірурга М.І.Пирогова.

[iv] Ольга Митрофанівна була акушеркою, перебуваючи в Журавці безплатно лікувала краян. Її брат, Борис Митрофанович Крицький, був відомим лікарем на Прилуччині.