БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІМЕНІ

Георгія Вороного

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 94
Форма входу
Випадкове фото
Пошук
Прогноз погоди

Каталог статей

Головна » Статті » Статті (Українська мова)

Батьківщина Георгія Вороного — Приудайська Сіверщина. (Частина 2)

Уривки з роману-есе "Георгій Вороний. Геній математики з українським серцем”

Олександер ШОКАЛОписьменник, головний редактор журналу "Український Світ”

Джерело наснаги серця генія

У  центральній частині Приудайської Сіверщини, на південь од Варви, розташоване село Журавка, культурно-господарське відродження якого повязане з подвижницькою діяльністю родини Вороних.Журавку згадано в документах із 1618 року, з 1666 як містечко, а з 1672-гоцентр Журавської сотні Прилуцького полку, до якої входили, крім Журавки, села Ладан, Макіївка, Кулишівка, Антонівка. У 1782—1802 роках Журавка входила до Прилуцького повіту, а в 1802—1923 — до Пирятинського. З 1923 року Журавка як волосний центр — у складі Прилуцької округи, а потім як центр сільради — у складі Варвинського району Чернігівської області.

Ще в XVIII ст. в Журавці закоренився знатний козацький рід Вороних. Тут з’явився на світ 16 (28) квітня 1868 р. Георгій — четверта й остання дитина у Феодосія Яковича й Клеопатри Михайлівни Вороних (троє попередніх — Михайло, Надія, Леонід). Після закінчення Прилуцької гімназії (1885) й Петербурзького університету (1889), після захисту магістерської (1894) й докторської (1897) дисертацій Г. Ф. Вороний працював професором Варшавського університету, а за сумісництвом професором Варшавського політехнічного інституту й протягом кількох років був тут першим виборним деканом механічного факультету. 1907 року Г. Ф. Вороного обрали членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. За 12 років самовідданої творчої праці на "тернистому полі” науки Георгій Феодосійович Вороний досяг неймовірного в дослідженні проблем, які виходять за межі математики й теорії чисел зокрема, і розкрив широкі перспективи пізнання. Ще за життя його визнали генієм. Найтаємничіша з наук, "цариця математики” — теорія чисел — стала для генія Вороного провідною зорею. Ще студентом записав у щоденнику: "Сама лише математика, як яскрава зірка, сяє переді мною, на неї всі мої сподівання…” (1889 рік, 6 серпня. Неділя). І він не шкодував для осягнення Істини здоров’я — працював до останнього подиху, помираючи в стражданнях від жовчнокам’яної хвороби. Відійшов Георгій Вороний на найвищому злеті творчого духу в чистому серці та в знесиленні творчою напругою й недугою організму 7 (20) листопада 1908 року в далекій Варшаві. Згідно з заповітом українського вченого, його забальзамоване тіло поховали в рідній Журавці, у спеціально збудованому склепі на громадському кладовищі, що на сільському кутку Кулажин, неподалік родової садиби Вороних. Тут жили й займалися садівництвом Феодосій Якович та його старший син Михайло. І досі ту місцину, де й сліду не лишилося від колишніх культурних садів, люди називають Садова. Придбав цю землю на узвишші над Удаєм ще дід Георгія Феодосійовича Яків Тарасович Вороний, і вона дісталась у спадок його синові Феодосію. А на захід звідси, теж над Удаєм, на Кулажині, була ще одна ділянка землі Якова Тарасовича, де він за часів свого прасольства тримав худобу. Віддавна цю місцину називали Бурти, і за переказами старожилів та спогадами нащадків Вороних, тут за Гетьманщини, коли Журавка була сотенним містом, розташовувалися порохові склади й ніхто не селився. Коли Георгій Вороний одружився з Ольгою Крицькою, Феодосій Якович відписав йому той дідівський ґрунт. Георгій окультурив це місце, поставив одноповерховий, на дві половини дерев’яний будинок на цегляному фундаменті, що мав характерні риси української садиби кінця ХІХ—початку ХХ ст.: оригінальну розгалужену систему планування, ліплення на стелях, печі з білого кахлю, розмальованого блакитними ліліями, кухню з сільською піччю, різьблення по дереву на прибудовах, цегляні пілястри по кутах будинку на фасаді. Метрів за 40 на північ од садиби, в заплаві Удаю, Феодосій Якович спланував невелике озерце-копанку, з’єднане з річкою, а від озерця насипали п’ятдесятиметрову греблю до купальні на березі Удаю. Між будинком і озерцем та по периметру садиби посадили ряди дерев, а з південного боку, на осонні, заклали сад і оранжерею. Садибу Г. Ф. Вороного ще називали "дачею Георгія Вороного в Буртах”, що зафіксовано, зокрема, на тогочасних фото. Тут народилися всі діти Вороних, і Георгій Феодосійович щоліта приїздив сюди з сім’єю. Вдома він мав особливе творче натхнення — переважно тут створював наукові праці. З Журавки сім’я Вороних брала з собою до Варшави сільську господиню Федосію Андріївну Солодовник (у заміжжі Пономаренко), яка доглядала за дітьми, варила їсти (про це розповіла мені її онука Ганна Павлівна Цимбал, яка живе на Кулажині, на вулиці Георгія Вороного). Протягом усього життя Георгій Вороний підтримував тісний зв’язок із рідним селом і з цілою Приудайською Сіверщиною. Джерелом геніальних осяянь світового розуму Вороного було чисте українське серце, яке єднало його з живодайною силою рідної землі. Духовний орієнтир серця був завжди визначальний для Георгія. Як він сам стверджує, "до всього старався дійти серцем, а не розумом…” Тому про Георгія Феодосійовича лишилася пам’ять як про "правдиву, чуйну і сердечну людину”.Сердечність, добротворення були й лишилися визначальними в житті всієї родини Вороних. Одна з доньок Георгія Феодосійовича Марія Ворона-Василенко (1900—1984), відбувши десятирічне ув’язнення (з 1945) й заслання на Сахаліні (судимість знято 1960 р.), не зачерствівши серцем від довгих поневірянь, згадувала перед смертю: "Мій дід, батько, його брати і діти — вони були справжні, бо нас у родині вчили ніколи не думати про багатство, — та багатими ми ніколи й не були, — і навіть не про славу, а тільки про славу України”. У безкорисливій любові до рідної землі — моральна сила справжніх людей, бо вони керуються совістю — внутрішнім моральним законом у власному серці. А чим же керуються безсовісні, заради чого існують?.. Під час колективізації повирубували розкішні сади, вирощені стараннями Вороних, порозтягали, понищили культурні садиби, а вдову Георгія Феодосійовича Ольгу Митрофанівну з найменшою дочкою Оленою й онуками змусили залишити будинок і вибратися з села. Зруйнували склеп, де було поховано забальзамоване тіло        Г. Ф. Вороного, й останки поховали в батьковій могилі, що поряд (Феодосій Якович помер через два роки після сина). Довго на могилі не було жодного знаку. Аж 1953 року силами громади села впорядкували місце поховання, й ще до 1983 року бовваніла на могилі металева пірамідка з п’ятикутною зіркою — типовий знак комуністичного режиму… Коли навесні 1982-го я побачив те блюзнірство, то обурено спитав місцевих начальників: "Хто лежить у тій могилі — червоноармієць чи вчений зі світовою славою? До Вороного приїздитимуть вчені з цілого світу, й що вони побачать, що подумають?..” Невдовзі приїхали до Журавки науковці Інституту математики з Києва, й Г. М. Сита переповіла мені їхню подібну розмову з місцевим начальством… Тільки завдяки керівництву радгоспу "Журавський” прибрали-таки ту злощасну пірамідку й радгоспним коштом у квітні 1983 року встановили  гранітну стелу, а на ній викарбували: "видатний російський математик”. Уже стільки років офіційно Україна — не Росія, та ще й досі не спромоглися місцеві "небожителі” (так люди називають тутешню владу) гідно впорядкувати поховання українського генія (стараннями ентузіастів замінено тільки огорожу). Кажуть, нема грошей. А по всьому видно — нема совісті… Оце така "українська незалежність” — незалежність новоявленого холуйського панства від моральності, совісті, людської гідності й залежність запамороченого, знелюділого, зневоленого люду від тих тимчасових безсовісних зверхників. А ще незалежність безликої споживацької маси від творчого духу особистостей. Бо творчі люди створюють захланним незручності: спонукають працювати не для себе, а для Творця, не для власних проминущих потреб, а для безвічного прагнення людської душі жити. Натхненні творчим духом генії знають про істинний, духовний смисл людського життя й керуються тим знанням. А духовно незрячі не потребують світла істини. Безпросвітна нині доба: поодинокі люди живуть високими прагненнями й творять задля духовного розвитку всіх, а переважна маса існує, як сарана, — для споживання й задоволення власних минущих потреб. Тимчасові людці все переводять на тлін, на гроші, вони агресивні в своїй ненаситності й патологічному неприйнятті всього, що не дає їм зиску. Тому й не потрібна тимчасовій владі та зневоленому люду пам’ять про генія Вороного, що спонукає до прозріння, пам’ять про подвижників-патріотів — шляхетних господарів Вороних, які всі сили поклали заради культурного розвитку односельців і співгромадян. Такі наслідки спустошливих колективізації й Голодомору — вигублення справедливих і справжніх людей, витравлення громадянської волі… Бо справедливі, справжні, вольові люди не бажали брати участі в марксистському експерименті, не хотіли бути пожиточним матеріалом для паразитарної більшовицької держави, не давались, аби їх зав’язали в мішку, як картоплю й робили з ними що схочуть (поширена серед соціальних паразитів теза Марксової доктрини), а подавали приклад людської гідності, честі й громадянської волі іншим. Отут і відповідь нащадкам родини Вороних, які запитують: "За що нас нищили?”"Вороні були трудолюбиві люди”, — згадували знаючі старожили. Вся родина працювала, не покладаючи рук, і не лише для себе, а й для всього села. А яку надлюдську інтелектуальну роботу виконував учений, творячи геніальні відкриття для всього людства! До того ж, на його утриманні було шестеро своїх дітей і семеро сестриних, яка рано овдовіла. Та досі в Журавці є ті, кому не дають спокою "імєнія панів Вороних”… А "імєній” і не було. Ось офіційний документ — посвідчення, видане Ректором Імператорського Варшавського Університету 5 листопада 1910 року вдові Г. Ф. Вороного О. М. Вороній про чоловікові статки (для подання в навчальні заклади для вступу дітей): "По происхождению сын чиновника, уроженец Полтавской губернии. Имения ни родового, ни благоприобретенного ни он, ни его жена не имели”…З культурної садиби Георгія Вороного вціліли тільки будинок, де розмістили початкові класи Журавської школи, дуб біля нього, що його посадив Георгій Феодосійович 7 (20) травня 1900 року на честь народження донечки Марії, поодинокі залишки тих рядів дерев, які росли довкола садиби, та ще озерце-копанка… 1946 року після тривалої розлуки приїздив до рідної домівки в Журавку син Г. Ф. Вороного Юрій Юрійович (Георгій Георгійович) — він народився тут 9 (22) серпня 1895 року. А 1970-го після ув’язнення й заслання приїздила в Журавку дочка Г. Ф. Вороного Марія Юріївна. Далі...

Категорія: Статті (Українська мова) | Додав: fond_voronogo (18.10.2010)
Переглядів: 452 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Мова сайту

Враховуючи численні побажання та з метою допомоги відвідувачам сайту, запроваджується GOOGLE ПЕРЕКЛАДАЧ. Фонд та адміністратор сайту не несуть відповідальності за якість перекладу та достовірність перекладеного тексту.

Контакти

Благодійний фонд імені Георгія Вороного

Україна, 17620, Майдан Центральний, 2
с. Журавка, Варвинський район, Чернігівська область,
тел. (0462)93-52-57

Код ЕДРПОУ: 36326631,
Р/р 26007000002204
в "Банк "Демарк"
м. Чернігів МФО 353575

Оберемко Ольга Миколаївна
м. т. 094-988-62-57
e-mail: Oberemko.O@gmail.com

Друзі сайту

Дідовець Михайло Леонтійович

Заслужений вчитель України, лауреат міжнародної премії в галузі вивчення точних наук,
м.т. 066-968-02-34

Сита Галина Миколаївна

Кандидат фізико-математичних наук
т. (044)278-66-39

ТОВ "Дружба Нова" - Генеральний директор Гайдай Сергій Анатолійович

смт. Варва Чернігівської області, вул. Горького, 8
тел. (04636)2-11-73, (04636)2-12-78

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Locations of visitors to this page

Copyright fond im Voronogo ©
Конструктор сайтів - uCoz