Приймала журавка гостей

Зустрічати гостей для журавчан – не первина. Місцевий радгосп – господарство, яких не багато. Є тут що показати, чим похвалитися. Їхали сюди повчитися запозичити досвід. І господарі завжди трималися з гідністю, мовляв, те що бачите, - не з неба впало, оцими ось руками виплекане-виняньчене. І культура полів, і порядок на фермах, і так званий соцкультпобут і все інше.

Та все ж такої делегації, як нинішня, село, далебі, ще не бачило. Адже цього разу у Журавку завітали учасники Міжнародної конференції математиків, що проходила в Києві. Математична громадськість світу виявила бажання побувати на землі, де народився видатний математик Г.Ф.Вороний, пам’яті якого була присвячена ця конференція.

…В центрі зупинився звичайнісінький автобус і хтось із зустрічаючих зітхнув: «Дожилися. Таким людям – і довелося трястися на твердих сидіннях». Проте було видно, що гості не звернули уваги на важку дорогу. Посміхалися, жваво обмінювалися враженнями. По-українськи, англійськи. Можливо, що й ще (на якихось інших мовах, та ми такі «поліглоти», що тільки й можемо визначати; «не по-нашому». Отже дівчині-перекладачу роботи вистачало.

Біля входу до Журавської середньої школи учасників конференції хлібом-сіллю зустрічали хлопець і дівчина в національних костюмах.

- Раді вітати вас на нашій Журавській землі.

Піднялися по східцях і зупинилися біля меморіальної дошки, яка повідомляє, що школа носить ім’я  Вороного.

Потім гостей запросили до музейної кімнати. Хоч приїхало їх чимало, тісно тут не було – приміщення музею досить просторе. І подивитися є на що, тут зібрані експонати розповідають про село від давнини і до наших днів. У прибулих, звичайно, особливий інтерес викликали матеріали про життя і діяльність Г.Ф.Вороного.

Заступник директора школи Г.С.Микитченко, яка помітно хвилювалася перед початком цієї зустрічі, на час, коли довелося проводити екскурсію, трималася так, ніби такі делегації для неї – річ звичайна, а перекладачі ловлять її слова ледь не щодня. Вона повідомила, що Журавка готується до свого 400-ліття.

А історія школи почала свій відлік від 1889 року, коли батько Вороного-математика – Феодосій Якович на свої кошти заснував для сільських дітей невеличку школу. До пам’яті про цю родину і вчителі, і діти ставляться шанобливо. Поповнюються присвячені їй музейні стенди. Останніми матеріалами, які сюди надійшли, стали теми лекцій, з якими виступав Г.Ф.Вороний у період своєї професорської діяльності у Варшавському університеті. Один із колишніх учнів школи подарував музеєві картину, на якій зображено видатного земляка-математика.

Зустріч продовжувалася у актовому залі. Школярів знайомили із учасниками конференції – професорами Б.Ердалом із Канади, Я.Ханцелем із Чехії, Данзером із Німеччини та вченими-математиками з інших країн ближнього і дальнього зарубіжжя. Були у складі делегації і члени бюро відділення математики президії Академії наук України О.Степанець, доктор фізико-математичних наук, професор Д.Гусак. Нагодою вклонитися рідній землі скористалися нащадки славної родини Галина Юріївна Ворона та Наталія Василівна Василенко, які взяли із собою і маленьку Марту – пра-пра-пра-внучку людини, пам’ять про яку зібрала у Журавці стількох різних за віком, національністю вчених.

Директор інституту математики, член-кореспондент АН України А.М.Самойленко у своєму виступі зазначив, що перший ювілей видатного нашого земляка математичною громадськістю світу відзначався у 1953 році. Тоді було видно трьохтомник його праць. У ті часи на Вороного дивилися виключно як на великого вченого, а пізніше він став викликати особливий інтерес і як неординарна людина. Почали шукати корені, які дали силу зрости такому таланту. І вони привели до села із романтичною назвою Журавка.

Ближче взнавши цю землю, розумієш, чому Георгій Феодосійович був таким її патріотом вона прекрасна і щедра.

Захоплено говорив промовець про математику як науку, про внесок, який зробив у неї наш земляк, зазначивши, що хоч доля відміряла Георгію Феодосійовичу лише сорок літ життя, все ж він встиг створити свій напрямок у науці, а в математичному словнику є три перлини, які носять його ім’я: формула Вороного, метод Вороного і решітка Вороного.

-  Я вважаю щастям для себе, що ступив на землю, де ходив Георгій Феодосійович, - сказав професор із Варшави А.Шинцель. – Один із моїх учителів був учнем Вороного, любов до цього талановитого вченого передав своїм вихованцям, а я передаю своїм.

Професор С.Ришков із Москви розповів про те, що зараз велика група математиків працює за напрямками, розробку яких починав Вороний. Серед його робіт є такі, які називають геніальними вони відомі не тільки у вузькому колі вчених, а й набувають зараз актуальності у зв’язку із розвитком комп’ютерної справи.

Щиро дякував за хліб-сіль, якими їх привітали господарі, професор П.Енгель із Швейцарії, говорив про почуття, які переповняють його від цих відвідин, про найкращі враження від України і її людей. Розповідаючи про Г.Ф.Вороного, він зазначив, що його роботи зробили помітний вплив не лише на математику, а й на інші галузі людської діяльності.

Коротким, але образним був виступ професора Н.Барзенця з Одеси. – Колись Георгій Вороний на цій землі вчився говорити, а нині про нього говорить весь світ.

Від імені математичного товариства Лондона присутніх привітав професор М.Ханслі. Свій виступ він присвятив викладацькій діяльності нашого видатного земляка.

Чимало журавчан прийшло до сімейної могили Вороних, де отець Віктор відслужив панахиду. Коли настав час прощання, учасники конференції щиро дякували господарям за теплоту і гостинність, висловлювали сподівання на нові зустрічі; такі конференції планується проводити кожні 5 років.

Віддаючи належне журавчанам за все, що вони зробили для цього прийому, все ж хочу сказати, що як на мою думку, ми по справжньому все ж не скористалися нагодою, як то кажуть, на людей подивитися і себе показати. Приміром можна було організувати зустріч із членами делегації у Будинку культури, дати змогу бути присутніми на ній хлопцям і дівчатам, закоханим у математику із інших шкіл.

Скажете, не той час, не ті можливості? Воно то так. Але й чекати змін зі складеними руками не гоже.

Запам’яталися слова, мовлені того дня:

-  Давайте любити рідну землю і служити своїй справі так, як Вороний!

До цього можна хіба що додати, тоді й перешкоди не здаватимуться такими нездоланними.

Л. Петренко, журналіст

Гості Журавки