О. Кравченко, кореспондент «Радянської освіти»

Коли в далекій Варшаві 80 років тому обірвалося життя талановитого математика Георгія Феодосійовича Вороного, звістка про його передчасну смерть змусила в скорботі схилити голови його видатних колег у багатьох містах Європи. В Петербурзі добрим словом його пом’янув російський математик, механік і кораблебудівник О. М. Крилов, який майже водночас із Г.Ф.Вороним став членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. У Києві вклонилися його пам’яті професор Д.О.Граве і тоді ще юний першокурсник Київського університету, а пізніше відомий математик, астроном і фізик, начальник експедиції на «Челюскінці» - легендарний О.Ю.Шмідт. У Геттінгені одягнув траурну пов’язку німецький математик Герман Мінковський. Саме Вороний і Мінковський стали відомими всьому світові творцями геометричної теорії чисел.

Дивним чином їм обом доля відлічила дуже короткий вік: у сорок років помер Г.Ф.Вороний, а Г.Мінковський, який був старший за нього на чотири роки, пережив його лише на кілька місяців. Та в історії математичної науки їхні імена безсмертні.

Недавно мені довелося побувати в селі Журавці на Чернігівщині. Там, оглядаючи школу-десятирічку, яку місцеві майстри гумору називають школою-десятихаткою (бо вона й справді розташована в десяти хатах, розкиданих по всьому селу), несподівано натрапив на старенький будиночок, де навчаються учні двох класів.

          - Це – будинок Вороного, - показав на «споруду» директора Журавської школи М.П.Биченко.

           - Якого Вороного?

           - Нашого земляка, відомого математика, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук Георгія Феодосійовича Вороного.

Соромно стало мені, що не знав нічого про таку видатну людину. А де сумно від того, в якому жалюгідному вигляді нині ця будівля, де народився і виріс Георгій Вороний.

Хаті понад 120 років. У ній уже ветхе все, крім даху (завдяки старанням директора школи Миколи Петровича Бичечка та директора базового підприємства – радгоспу «Журавський» - Володимира Панасовича Магди зроблена нова, шиферна покрівля). Але найближчим часом вкрай необхідно здійснити капітальний ремонт будинку. Інакше він розвалиться.

А чи не настав час створити меморіальний будинок-музей Г.Ф.Вороного в Журавці? Хіба можна втратити таку нагоду? Мине небагато часу, і Журавська середня школа нарешті (після двадцятирічного будівн..) справить новосілля, перебравшись із своїх убогих хат. І ось тоді, як це не парадоксально, для будинку Г.Ф.Вороного настане найнебезпечніший момент. Адже поки він використовувався як шкільне приміщення, тут проводився хоч косметичний ремонт. А головне – будівля постійно була під наглядом, мала свого хазяїна. Коли ж школа звільнить цей будиночок, може настати період «безвладдя», і в нічийному помешканні бодай би вдалося вберегти хоча б вікна. Тому вже сьогодні слід подбати про те, хто ж стане господарем пам’ятки нашої історії і культури.

Через байдужих чиновників колись Журавка потрапила в чорний список «неперспективних сіл», що й спричинило постійне, з п’ятирічки в п’ятирічку, перенесення планів капіталовкладень на будівництво нової школи. Трудівники радгоспу «Журавський» своєю ударною працею, невтомним поступом до нових висот у соціально-економічному розвитку довели нікчемність тих горе-пророків, які в застійні часи винесли безапеляційний вирок цьому прекрасному селу на зачарованому Удаї. І саме радгосп узявся фінансувати будівництво нової школи. Тепер, коли я на власні очі бачив її стіни, певен, що новосілля таки відбудеться.

Та не полишає тривога про долю будинку Г.Ф.Вороного. Як його зберегти для нащадків? Покластися на тих самих чиновників, які десятиліттями ……….  Черга й до будинку-музею? Але ж часу чекати вже немає, як ми переконалися.

Дехто може заперечити: навіщо драматизувати ситуацію? Хіба благотворний процес перебудови не дійшов і до Журавки? Закінчимо будівництво школи – дійде черга й до музею.

Так то воно так, але якби ж то будівництво школи й справді розпочалося в результаті нових підходів у роботі Чернігівського облвиконкому, в результаті прозріння й «перевиховання» працівників облплану, облагробуду… Ні, не з ініціативи цих інстанцій ідея будівництва Журавської десятирічки (проект якої перероблявся вже чотири рази!) нарешті реалізується в конкретних фундаментах і стінах. Якби не втручання депутата Верховної Ради Української РСР Петра Кириловича Мусієнка, не постійний неспокій директора школи, не активна громадянська позиція директора радгоспу, не організаторська робота Варвинського райкому партії, навряд чи дійшла б черга до Журавки в поточній п’ятирічці.

І тому так важко повірити в те, що доля музею Г.Ф.Вороного вирішиться сама по собі, «в робочому порядку».

Може, тут скажуть своє слово працівники Президії Академії наук УРСР?