БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІМЕНІ

Георгія Вороного

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 94
Форма входу
Випадкове фото
Пошук
Прогноз погоди

Каталог статей

Головна » Статті » Статті (Українська мова)

«… Я ВЕСЕЛО ДИВЛЮСЬ НА БОЖИЙ СВІТ…» Геній иатематики – Георгій Вороний

Галина СИТА, кандидат фізико-математичних наук

Українська наука має в своєму минулому багато яскравих сторінок, на жаль, досі мало відомих дня широкого загалу. Одна з них пов'язана з іменем Георгія Вороного (1868-1908) – видатного математика, українця за походженням, широко знаного в науковому світі та авторитетного фахівця в галузі теорії чисел.

Георгій Вороний народився 28 квітня 1868 року в с. Журавка на Полтавщині (тепер це село Варвинського району Чернігівської області). Мальовничий пагорбок над Удаєм у Журавці вподобав собі дід, Яків Вороний, який придбав собі цей шматок землі та й оселився з сім’єю. За сімейними переказами прізвище Вороний пішло від далекого предка, козацького осавула, оборонця фортеці Вороне, що була десь  поблизу теперішньої Воронівки біля Ічні.

Батько Георгія Вороного, Феодосій Якович (1837-1910) – магістр словесності, здобув освіту в Київському університеті, працював у Немирівській гімназії, Ніжинському ліцеї, був директором у Кишинівській, Бердянській та Прилуцькій гімназіях. З 1887 року вийшов у відставку, зай­мався в Журавці садівництвом, брав діяльну участь в роботі Прилуцького сільськогосподарського товариства. Це була людина передового мислення, що мала талант та покликання до просвітницької діяльности. Ще в роки студентства в Київському університеті Феодосій Вороний став одним з ініціаторів створення безкоштовних недільних шкіл для робітничої молоді, викладав історію в Подільській недільній школі в Києві (1859-1861), яка містилась у Повітовому дворянському училищі на Подолі, влаштовував у своєму помешканні студентські літературні вечори. Ініціативу створення недільних шкіл підтримав Т.Шевченко під час зустрічі з Ф. Вороним та іншими подвижниками народної освіти влітку 1859 р. й подарував для Подільської школи 50 примірників свого «Кобзаря». Згодом, звертаючись до подій національного значення в Київському університеті кінця 50-х – початку 60-х років XIX ст., Олена Пчілка особливо підкреслила гід­ні вчинки студента Ф.Вороного, на­звавши його Громадянином (з великої літери).

Ф. Вороний залишив після себе наукову працю, в якій висловив свої погляди на викладання і освіту. Зокрема, він вважав, що «неможливі успіхи полі­тичного і суспільного життя без просвіти народу моральними науками», наголо­шував на необхідності поширення серед народу історичних знань, оскільки вони, на його думку, «прояснюють розум людини, надають їй ширшого розуміння свого становища у житті і нерідко вказують, як найкраще вона може розпорядитися даними їй силами для кращого благополуччя і для себе, і для інших».

Просвітницькі наміри Ф. Вороний утілював у життя і в Журавці — своїм коштом побудував тут школу для сільських дітей. У цій школі влаштовували також лекції, концерти, спектаклі, а зібрані гроші йшли на поповнення заснованої ним сільської народної бібліотеки-читальні.

Синів у Феодосія було троє, і кожен із них пішов у життя своїм шляхом: Леонід став лікарем, Михайло – агрономом, Георгієві доля судила стати відомим вченим. За різних нахилів та вибору життєвої діяльности брати були єдині в своїй незалежній ініціативі, активному ставленні до життя.

Ще в роки навчання у При­луцькій гімназії Георгій відрізнявся своїм поглибленим інтересом до науки, серйозністю та ретельністю. Математика його вабила, він вивчав її особливо старанно, здобувши знання, «видатні з-поміж (з учнівської характеристики). Але знов і знов перевіряв себе – чи вистачить здібностей та наполегливості для того, щоб стати професійним вченим. 1885 року юний Г.Вороний подав своє вирішення задачі, що була запропонована «Журналом елементарної математики» (Київ), і його статтю було надруковано на сторінках цього видання. Того ж року він вступив до Петербурзького університету.

Щоденник, що його вів юнак в студентські роки (1885-1889) і який, на щастя, частково зберігся, розкриває перед нами його характер, внутрішній світ, процес творчого зростання і самоусвідомлення.

Автор щоденника – людина активна, вразлива, здатна до співчуття та активної допомоги, хоч іноді і критикує себе; часом від гарячковості буває надто категоричним, а потім щиро жалкує з того. Він намагається, як сам пише, до всього дійти серцем, а не розумом: «...я весело дивлюсь на Божий світ і всьому, до чого я доторкаюсь, віддаюся з захопленням». Багато місця в щоденнику займає розвиток його стосунків із Олею Крицькою – його майбутньою дружи­ною. Пише він про це так щиро, цнотливо і темпераментно (подій майже немає – тільки його почуття), що читаються ці сторінки як захоплюючий роман.

Сучасному суспільству автор дає досить сумну характеристику: «Наш час важкий, ми – жертви жахливого режиму; тепер не можна говорити прямо найбезневинніших речей: відразу ж потрапиш в руки серцевідів». «Наша характерна риса – недовіра. Ми одне одному не довіряємо».

Фальш і лицемірство, що пану­ють навколо, викликають у нього бажання відокремитись від суспільного життя.

«Відчуваєш слабкість перед сильними світу цього, важко було мені написати цю фразу, але це ще нічого, а іноді з'являються думки такі, що відразу ж приходить в голову: тьху, мерзота яка! Ніяких політичних тен­денцій я не маю, дивлюсь на все майже байдуже, ніякого бажання послужити людству не маю. Хоч як мені не тяжко все це написати, але я вирішив довести все до кінця... Ось поки що моє моральне обличчя... У всякому разі я підскочив і з жахом промовив: невже немає можливости виправитись? Я всім серцем прагну цього, невже це складніше, ніж колоти собі руку шпилькою, якщо захочеться спати в час, призначений для занять!»

Всі ці сумні самовикриття не заважають Г. Вороному наполегливо і старанно вивчати улюблену науку, виробити в собі чітку самодисципліну, звичку до регулярної копіткої роботи, вміння зосередитись на своїх проблемах. Пунктуальність та акуратність, що були властиві його натурі, допомагають йому в його нелегкій праці, його перші самостійні відкриття народжують новий потяг до творчості!, що з часом став для нього всепоглинаючою пристрастю.

В роки навчання в університеті Г. Вороний через матеріальні нестатки змушений був заробляти собі на життя приватними уроками. Оскільки він багато часу витрачав на самостійні заняття та свої дослідження, йому доводилось обмежувати себе в найнеобхіднішому, привчати себе працювати за будь-яких умов, скажімо, під галасливий гомін сусідів по кімнаті, працювати ночами.

«Ось уже другий день я сиджу над розрахунками сонячного затемнення 7-го серпня, – пише він у березні 1887 року. – Вчора працював 10 годин, сьогодні – годин 7. Робота значно просунулася вперед, але я відчуваю себе дуже втомленим, тим більше, що вже два дні не виходив на свіже повітря. Цифри, цифри... Вчора я так напхав ними собі голову, що вони мене мучили всю ніч, я навіть змушений був піднятись та полити собі голову водою. І сьогодні доведеться вдатись до цього засобу».

Через багато років Г.Вороний, вже серйозно хворий, зізнався своєму учневі: «Лікарі забороняють мені працювати. Та я і сам помітив, що сильна розумова напруга завжди впливає на мою хворобу. Але вони не знають, що означає для мене не займатися математикою... Математика для мене – життя, все».

Головним об'єктом, що його обрав для вивчення Г.Вороний, була теорія чисел. Це найдавніше поле досліджень з математики, відоме ще з часів Стародавньої Греції. При зовнішній наглядності й простоті формулювання, тут залишилось багато «міцних горіш­ків» – припущень, що були висловлені сторіччя тому, але й досі не розв'язані. Спроби розв'язати ці проблеми дають поштовх до нових ідей, які відкривають нові області досліджень.

У другій половині XIX ст. в Петербурзі виникла ціла школа з теорії чисел, до якої входили професори П. Чебишов, А. Марков, Є. Золотарьов. Саме професор А. Марков став головним наставником Г. Вороного.

«Г. Ф. Вороний – геніальний український математик, – писав у своєму щоденнику академік Д. Граве у 1934 році. – Він під час свого перебування в Петербурзькому університеті займався з гідним подиву успіхом кубічною областю і в цій області він зробив геніальне відкриття. Він узагальнив на кубічну область алгоритм неперервних дробів, що дає алгебраїчні одиниці в квадратичній області. Це узагальнення марно шукали з часів Ейлера протягом XIX століття усі найвидатніші математики. Вийшов таким чином алгоритм Вороного». Події подальшого життя вченого, на жаль, відкриваються нам лише в скупих анкетних відомостях про його наукову та педагогічну працю. У 1889 році по закінченні курсу навчання Г. Вороний був залишений при Пе­тербурзькому університеті для підго­товки до звання професора, у 1894 році він захистив магістральну дисер­тацію та був призначений професором Варшавського університету. 1897 року захистив докторську дисертацію. Обидві дисертаційні роботи 1896 року були відзначені премією ім. В. Буняковського. З 1898 року Г. Вороний працював також професором Варшавського політехнічного інституту, був деканом механічного факультету. Під час революційних подій 1905-1907 років університет та Політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Групу про­фесорів цих вузів (серед них Г. Воро­ного) було направлено до Новочеркаська у зв'язку зі створенням там Дон­ського політехнічного інституту. 1907 року Г. Вороного було обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. 1908 року Г.Вороний знов повер­нувся до Варшави. Життя його трагічно обірвалось у розквіті творчих сил 20 листопада 1908 року внаслідок невдалої операції на нирці. Багато його творчих задумів залишились не здійсненими.

Праці Г. Вороного були нечис­ленними. Але наукові результати, які він одержав, вимагали такого самоза­глиблення, концентрації думки, що це, можна сказати, межувало з фізичними можливостями людини.

«Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел, – писав Б. Делоне, професор математики. – Разом із Минківським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел».

Похований вчений у своєму рідному селі Журавці, з яким був зв'язаний все життя. Кожного року під час літніх вакацій він приїздив сюди на відпочинок, тут писав свої наукові праці. В архіві Г. Вороного, що зберігається у ЦНБ АН України, багато його записів  позначені приміткою, що писані вони були у Журавці.

Журавка... З давніх давен приваблювало наших пращурів обирати собі помешкання саме тут, на цих родючих землях, серед широких замріяних долин та запашних луків.

Густиня, Прилуки, Ладан, Варва, Журавка, Дігтярі, Пирятин – витоки цих історичних поселень понад Удаєм, що розташовані досить близько одне від одного, сягають глибокої давнини. Ведуть вони свою історію від часів Київської Руси або козаччини, а за даними численних археологічних знахідок, люди селилися тут ще за кілька тисячоліть до нової ери. Скажімо, в Журавці в 30-х роках нашого століття знайдено залишки Журавської палеолітичної стоянки (розкопки проводилися з ініціативи Андрія Вороного — небожа Георгія Вороного).

Своєрідне відродження пережи­ла Журавка на межі нашого століття завдяки зусиллям сім’ї Вороних. Як ми вже знаємо, багато прислужився для освіти журавців Феодосій Вороний. Один із його синів, Михайло, займався агрономією, селекцією, лікарськими травами. 1885 року за його участю в Журавці був збудований один із перших у країні завод із переробки м’яти, чорної мальви, майорану, шавлії тощо. Деякі рослини, скажімо, ан­глійську м’яту, привозив з-за кордону. «Це був такий сорт, що в сонячний день на споді листка проступали крапельки м’яти. Михайло брав участь і в міжнародних виставках, був нагороджений малою і великою золотою медалями у Франції. На своїй ділянці в районі Гагр (урочище «Розбитий котел») — він вирощував сади». Там є могила і пам’ятник йому» (із розповіді дочки Г. Вороного — Марії Юріївни Василенко).

Згадки про це підприємство в Журавці не залишилось ніякої. Журавку називали ще «сорокапанівкою», бо тут було багато заможних селян. У пам’яті журавців збереглися деякі подробиці «розкуркулення» 20-х років, коли було знищено склеп, в якому лежав забальзамований Г. Вороний...

Дружина Георгія Вороного Ольга Митрофанівна Крицька походила з сім'ї відомих на Прилуччині лікарів Крицьких. Була за фахом акушеркою. Перебуваючи в Журавці, безкоштовно лікувала селян. Під час «розкуркулення» Ольга Митрофанівна змушена була негайно (за одну ніч) виїхати з родиною з Журавки. Більше вони туди не повертались...

«Нас у родині вчили ніколи не думати про багатство, – та багатими ми ніколи й не були, – і навіть не про славу, а тільки про славу України», – казала Марія Юріївна Василенко, дочка Г. Вороного.

Пам’ять про них не може згинути, не повинна. Як те зерно, що лежить у землі, вона ще дасть свою прорість.

Категорія: Статті (Українська мова) | Додав: fond_voronogo (10.11.2010)
Переглядів: 395 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Мова сайту

Враховуючи численні побажання та з метою допомоги відвідувачам сайту, запроваджується GOOGLE ПЕРЕКЛАДАЧ. Фонд та адміністратор сайту не несуть відповідальності за якість перекладу та достовірність перекладеного тексту.

Контакти

Благодійний фонд імені Георгія Вороного

Україна, 17620, Майдан Центральний, 2
с. Журавка, Варвинський район, Чернігівська область,
тел. (0462)93-52-57

Код ЕДРПОУ: 36326631,
Р/р 26007000002204
в "Банк "Демарк"
м. Чернігів МФО 353575

Оберемко Ольга Миколаївна
м. т. 094-988-62-57
e-mail: Oberemko.O@gmail.com

Друзі сайту

Дідовець Михайло Леонтійович

Заслужений вчитель України, лауреат міжнародної премії в галузі вивчення точних наук,
м.т. 066-968-02-34

Сита Галина Миколаївна

Кандидат фізико-математичних наук
т. (044)278-66-39

ТОВ "Дружба Нова" - Генеральний директор Гайдай Сергій Анатолійович

смт. Варва Чернігівської області, вул. Горького, 8
тел. (04636)2-11-73, (04636)2-12-78

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Locations of visitors to this page

Copyright fond im Voronogo ©
Конструктор сайтів - uCoz