22 березня 1887 р.
Я не розумію
послуги, за яку повинен платити також послугою... Як на мене, послуга має
тільки смисл заповіді Христа Спасителя: хай не знає твоя права рука, що чинить
ліва. Тільки в цьому разі вчинок облагороднює людину, а не тоді, коли, зробивши
послугу, [вона] хизується цим [...] Не можу сказати, щоб я цілком строго
дотримувався цього погляду, але це тільки тому, що він ще не цілком увійшов у
мою свідомість...
25 березня
[...]
У душі моїй тепер боротьба. Питання: тримати екзамени, чи травня десь 8-го
рушати до рідних палестин. Перспектива дуже заманлива, але моральний обов'язок
тримати екзамени не дозволяє піддаватися спокусі. І треба ж було їм зробити
екзамени не обов'язковими! Сама лише спокуса!
29 березня
"Я
люблю оперу до безтями, я буваю і в балеті, хоча не дістаю особливого
задоволення [...] З "Наймички" [Івана Карпенка-Карого у виставі М.
Кропивницького] я виходжу з теплим почуттям на серці, немов би мені додалося
щось нове, хороше. Я люблю танцювати, зрештою, просто теревенити, а також вести
безкінечні дебати [...]
Словом, я весело дивлюсь на Божий світ і всьому, до чого я доторкаюся, я
віддаюся з захопленням. Я по 12 годин підряд обчислюю об'єми геть не потрібних
мені пірамід і таке інше, і раптом, на найцікавішому місці - швах! Виходить ні
Богові свічка, ні чортові коцюба!
10 квітня
Цілих
десять днів я не писав свого щоденника, але не тому, що було ліньки, а просто
за браком часу. Весь Страсний тиждень я сидів над розрахунками сонячного і
місячного затемнень. Здається, щодо першого я одержав хибний результат.
Доведеться переглянути деякі частини обчислень.
Ходив я навіть до заутрені, але ані сліду колишнього почуття не лишилося, а
міжтим останнім часом я став більш віруючим, ніж будь-коли. У мене тепер тільки
і є основа: віра в Бога, більше нічого ще не дозріло, та я й не поспішаю,
гадаю, що воно само собою складеться в цілісний світогляд.
1887 рік
16 травня
Я
відчуваю в собі силу, маю бажання працювати, але для цього слід позбутися
завеликої кількости знайомств. Моя кімната - якийсь готель, в ній постійно
повно відвідувачів.
1888 рік
Неділя, 25 грудня
Вчора
я завершив розпочате мною доведення теореми Адамса, який про останню теорему
сказав, що він не може її довести, але що він не має жодних сумнівів щодо її
істинности. Я довів її цілком строго, так що раніше накреслене є окремим
випадком, але мені довелося додати одну лему [ ...] Доведення цієї леми я не
зовсім опрацював, бо воно незграбне. (Зараз придумав інше) [...]
31 грудня (1888 р.)
[...]
Так, цей рік пройшов для мене не даремно. Я багато, дуже багато працював і
впевнився, що здатний працювати, а також, здається, встиг у цьому переконати
інших.
Я не поет і не знаю того натхнення, яке описують поети, але я знаю хвилини не
самовдоволення, не гордости - а моменти, коли розум цілком охоплює ідею, яка
раніше, як м'ячик, вислизала. Тут я забуваю, що я існую [...]
Я твердо вірю, що новий рік принесе мені ще більше радощів у цьому відношенні,
бо я помітив, що своїми останніми успіхами завдячую звичці мислити без пера і
паперу.
1889 рік
Понеділок, 9 січня
Я
не хотів починати свого щоденника, доки не дізнаюся напевно, що робота, яку я
представив професору Маркову, схвалена ним.
Він мені сказав, що якби розібратися з літературою цього питання, то можна було
б надрукувати мою працю, ну, хоча б у "Сообщениях Харьковского
математического общества". Я сказав йому, що хотів би трохи зачекати, бо
продовжив свою роботу.
Він мені сказав, що він проглядав таблицю чисел Бернуллі і не впевнений, що
можна знайти закон чисельника, бо там з'являються дуже великі прості числа. У
відповідь я представив йому теорему, яка вводить ці прості числа [...]
Я прийшов додому, почуваючись геть знесиленим, робити нічого не хотілося і в
цей час я відчув увесь тягар самотности, але звичка взяла своє, я скоро ліг
спати, а сьогодні з шостої години вже працюю над доведенням висловленого
твердження. Якби хтось запитав мене, звідки я взяв цю теорему, то я, по правді,
не знав би, що й сказати. Я її не видумував, а виводив, але якось стрибково,
доповнюючи прогалини уявою. Але зате я багато разів перевіряв її на дуже
великих прикладах і жодного разу не одержав результату, суперечного їй.
4 березня
Учора я написав ці рядки і одразу ж засів за роботу. І ось за кілька годин
я перевернув усю свою попередню роботу. Все, що там було неясного, все це
виводиться так просто, що кращого й бажати не треба
Квітень, 12. Середа
Я
встиг уже виїхати з Петербурга й пробути п'ять днів у Журавці, перш ніж
зібрався писати свій щоденник. Неначе кора якась облягала моє серце, і я ні на
що не міг відгукнутися. Додому приїхав я цілковито спокійним, і тільки зустріч
рідних трохи мене схвилювала. Я не помітив ніякої переміни оточуючих мене, ніби
я не виїжджав з дому. Лишень мама перехворіла раніше, а тому здавалась постарілою,
хоча виглядала дуже бадьоро.
Мені соромно зізнатись, але це так. Кора, що облягала моє серце, не зникла
після зустрічі з батьками й братами, а тим часом я так щиро й гаряче люблю їх
[...]
6 серпня. Неділя
Досвід
минулого року зміцнив мої сили, і стримувана спочатку творчість так і рветься
тепер назовні, і я впевнений, що багато нового в цьому відношенні принесе мені
Петербург.
Тож прощавай, Олю, прощавай, Журавко! до нової весни я загорнусь у свою броню
і, як уві сні, буде ввижатися мені це літо, яке дало таки мені, крім сил і
здоров'я, ще й ті крихітки щастя, які, я знаю, так часто буду знову переживати,
читаючи в Петербурзі свій щоденник, збираючи їх із тих розмов з Олею, які я
записував, і всього того, що так часто змушувало битись моє серце [...]
31 грудня 1889 р. Петергоф
Жага
до пошуків, до відшукання нових властивостей і відношень величин розвинулась у
мене неймовірно; я через силу випускаю перо з рук. Найнеобхідніші справи,
обов'язки - все це відступає на задній плян, і я без кінця сиджу і пишу, і
пишу. Але не знаю, чому це приписати; покищо я не зачепив жодного питання, і
тільки вивчив багато, багато властивостей різних символів.
|