БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІМЕНІ

Георгія Вороного

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 98
Форма входу
Випадкове фото
Пошук
Календар
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Прогноз погоди

Головна » 2012 » Листопад » 17 » Пам’яті видатного земляка-вченого. 20 листопада 2012 року – 104-а річниця з дня смерті Г.Ф. Вороного
20:30
Пам’яті видатного земляка-вченого. 20 листопада 2012 року – 104-а річниця з дня смерті Г.Ф. Вороного
У Варшаву до українського математика

Поруч з Варшавським університетом стоїть величний пам’ятник Миколаю Копернику, творцю вчення про Сонячну систему. На бронзовій фігурі викарбувані слова «Він зупинив Сонце і зсунув Землю». З іншого боку — «М. Копернику – вдячна батьківщина».
Не кожна нація народжує титана, який перевертає світогляд людства. Польща народила.
Вона подарувала світу геніального Фредеріка Шопена, музика якого зачаровує світ, і ніжно-витончену Марію Склодовську-Кюрі, видатного фізика, лауреата Нобелівської премії, яка увінчала свою дочірню любов відкриттям 84-го хімічного елемента, назвавши його «полоній», на честь батьківщини.
З Польщею пов’язані життя й наукова діяльність геніального українського математика Георгія Феодосійовича Вороного.
Наука не знає кордонів, їй байдуже, що теорія про розбиття аналітичного простору на елементарні комірки створювалася Г. Вороним у Польщі, Х-промені (рентгенівське випромінювання) були відкриті  І. Пулюєм  в Австро-Угорщині, основи космічного польоту  розроблялися М. Кондратюком у Росії, а наукові праці Ю. Дрогобича осмислювались у  Болонському  університеті, де  він довгий час був ректором.
Їхні наукові здобутки входять до скарбниці світової науки, але, поза сумнівом, належать український нації, яка народила їх.

Не нам, не нам, а імені твоєму

Відомі фахівцям поняття «області Діріхле» в математиці, «багатокутники Тіссена» в топографії, «клітини Вігнера» у кристалографії зараз уніфіковані й загальновизнані як «клітина Вороного», оскільки метод, розроблений Г. Вороним,  є найдовершеним за формою та пріоритетним у часі.
Гете писав у «Фаусті»: «Ти рівний тому, кого розумієш».
Наш співвітчизник Георгій Вороний, випередивши час на століття, перекинув  місток у сьогодення з минулих століть.
Усі найновітніші досягнення з обчислюваної геометрії прямо чи опосередковано пов’язані з діаграмами Вороного та найтісніше поєднані з практично орієнтованими галузями, такими, як комп’ютерна графіка, геометричне  моделювання, конструювання роботів, кристалографія.
Цей перелік можна продовжувати й далі: астрофізика, хімічна інженерія, проблеми штучного інтелекту, мікробіологія.
Георгій Вороний — явище виняткове, унікальне. І викликає подив, чому до цього часу в Україні відсутні музей та пам’ятник ученому, чому Академія наук України не спромоглася започаткувати державну премію ім. Г. Вороного в галузі природничих наук, чому не знайомлять з його працями, які широко відомі в усьому світі, учнів і студентів.
І в цьому контексті знаковими є кроки з ушанування пам’яті вченого, що робляться в області з ініціативи Володимира Миколайовича Хоменка – голови обласної державної адміністрації, людини витонченої, високоерудованої, яка так багато прагне зробити для Чернігівщини.
На початку 1894 року ректор Варшавського університету звертається  до Академії наук Російської імперії з проханням направити для роботи перспективного математика на посаду професора кафедри чистої  математики. Професор А. Марков, що на той час очолював Петербурзьку математичну школу, запропонував кандидатуру Георгія Вороного, який щойно захистив магістерську дисертацію, маючи вже декілька наукових праць.
Він виділив Вороного як найбільш самостійного з молодих учених, що володів широким діапазоном та незрівнянною працездатністю, мав талант і виняткову порядність. Пропозиція була заманливо рідкісна.
Його, молодого вченого двадцяти п’яти років, направляють для підготовки математичних кадрів та створення польської математичної школи. В той час польські вчені займалися здебільшого гуманітарними й соціологічними науками.
Поїзд мчав його з дружиною та маленьким сином крізь весняне марево полів, що дихали теплом і світлом, яке лилося з небес. На залізничних станціях жваво торгували смаженими у сметані карасями, запеченими молочними поросятами, пряженим молоком та пишними пирогами. Всю дорогу бенкетували, загадували бажання та співали щемливо­протяжні  українські пісні.
Він упевнено визначив своє майбутнє як ученого­математика і їхав до Варшави, щоб упіймати за хвіст свою жар­птицю.
Попереду у нього було тільки 15 років.

Дотик до таїни — найбільш прекрасне відчуття...

Університет, заснований 1816 року, був розташований у центрі Варшави, в колишній резиденції королів Речі Посполитої «Казимир Палац». Головний вхід до нього був увінчаний гербом університету: орел з короною в оточенні зірок, що тримає в кігтях гілки оливи та лавра. Кожного, хто входив в університет, вітали мармурові скульптури Уранії та Перемоги.
Цей палац і сьогодні є окрасою одного з найсучасніших наукових центрів Європи – Варшавського університету, який очолює відомий польський фізик, професор пані Катаржина Халасинська­Мацуков. Університет укотре визнається кращим серед вищих навчальних закладів Польщі.
Недалеко від університету був розташований будинок, вікна якого виходили просто в парк. Йому судилося зігрівати сім’ю Вороних упродовж цілих 12 років. Тут народилися доньки Марія та Олена. Сюди любили приходити друзі Георгія Феодосійовича. Сяючи своїми тихими очима, гостинно зустрічала їх Ольга Митрофанівна, дружина математика. Доля пов’язала їх навічно з юності. Вона пишалася своїм чоловіком  з роками все більше й більше, запалюючи в його очах вогонь пристрасті та особливий юнацький кураж. Інтелігентна, освічена, вона ввібрала кращі риси української жінки, завжди намагалася бути поруч із чоловіком, в усьому допомагала.
До речі, деякі розрахунки в роботах ученого були зроблені Ольгою Митрофанівною, про що свідчать записи, виконані її рукою в робочих зошитах чоловіка.

Наукова діяльність

1 травня 1894 року Георгій Вороний призначається екстраординарним професором Варшавського університету, а з серпня 1897­го стає його ординарним професором. Для молодого вченого почалася напружена робота.
Він читав в університеті лекції з теорії чисел, диференційного та  інтегрального числення, теорії ймовірності, а з 1898 року починає працювати і у Варшавському політехнічному інституті. Згодом стає першим виборним деканом механічного факультету.
Лекції Георгія Вороного були наповнені живим діалогом. Він прагнув, аби студенти якнайкраще засвоювали математичні дисципліни. Вважаючи підготовку слухачів недостатньою, вже в перший рік роботи Георгій Феодосійович звертається до наглядової ради університету з проханням дозволити йому читання додаткових курсів з вищої математики — безоплатно.
Підручники з аналітичної геометрії, диференційного та інтегрального числення, що були написані Г. Вороним, відрізнялися чіткістю викладення та формулювань. Кожне нове поняття ілюструвалось, кожний новий метод супроводжувався багаточисельними прикладами.
Студенти тяглися до нього, бачачи у професорові талановитого вченого. Напрочуд швидко молодий математик завойовує авторитет. Треба віддати належне й тодішньому польському науковому середовищу: українець, що приїхав із Санкт­Петербурга – їх ніскільки це не бентежило, як і його молодість та самовпевненість, оскільки це мало золоте забезпечення – глибокі знання, колосальний математичний дар і видатний лекторський талант. Він береться за вирішення найскладніших завдань: розробляє теорію рівнянь  вищих ступенів, узагальнює на кубічну область алгоритм неперервних дробів. Це узагальнення марно шукали всі найвидатніші математики світу з часів Ейлера, і воно було настільки неперевершеним, що Академія наук Росії запропонувала Георгієві Вороному провести публічний захист цієї розвідки.
Робити доповідь він ішов як на свято, ішов щасливий від можливості донести до високого зібрання математиків свою роботу.
Цю роботу Санкт­Петербурзька Академія наук увінчує своєю найвищою нагородою – премією академіка Віктора Буняківського, до речі, теж українця, уродженця міста Бара, що на Вінниччині. Московське математичне товариство обирає Георгія Вороного своїм членом.
У 1903­1904 роках математик блискуче проводить дослідження з аналітичної теорії чисел, стає визнаним основоположником геометричної теорії чисел. Ученому аплодували учасники Міжнародного конгресу математиків у Гейдельберзі, виступи на з’їздах природознавців та лікарів у Києві отримували високі оцінки.
У 1907 році Імператорська Академія наук Росії обирає вченого своїм членом­кореспондентом з фізико­математичного відділення. Математика давала йому можливість ставити запитання, відчувати і знаходити відповіді на них. Упродовж багатьох років Г. Вороний плідно працює над проблемою арифметичної теорії квадратичних форм. Робота про тривимірні паралелоедри – напевне, найвищий вияв його осяянь, його лебедина пісня. Феноменом є той факт, що побудовані ним математичні об’єкти через багато десятиріч виявилися дуже зручним інструментом для дослідження в найрізноманітніших галузях знань.
Роботи створювані Георгієм Вороним, розрослися так, що первозданного стовбура  вже важко й побачити. За словами професора Б. Делоне, праці Г. Вороного відрізняються своєю глибиною та довершеністю. Він любив доводити найскладніші речі до простих, прагнув до абсолютної чіткості наукових формулювань, знаходячи найбільш витончені способи представлення своїх ідей. Він ішов по спіралі, підіймаючись щоразу вище й вище, здобуваючи належне визнання математичної спільноти. Як тут не згадати великого Нільса Бора, який говорив: «Талант не ховається за багатоголосся формул. Геніальне завжди просте».
Георгій Феодосійович був дуже вимогливим до себе. Роботи, які почали друкуватися, починаючи з 1903 року, у відомих математичних часописах, були готові вже за декілька років до цього.
Вчений мав дивовижну звичку створювати свої шедеври, як він сам говорив, «без пера та паперу», й записував найскладніші теореми тільки тоді, коли вони були повністю готові та десятки разів перевірені. Наукові здобутки радували вченого й були предметом особливої гордості. Разом із талантом дісталася Георгію Феодосійовичу ще й везучість, у науці вона, безсумнівно, присутня.
1905 рік увірвався в університетські аудиторії гаслами «свобода», «рівність», братерство», тими самими, що йшли від священних заповітів Великої французької  революції. Арешти студентів, закриття університету, вимушений переїзд до Новочеркаська для організації Донського політехнічного інституту трагічно відбилися на долі вченого. Різко погіршився стан здоров’я. Лікарі рекомендували йому спокій і лікування. Але він продовжує працювати з великим навантаженням, боячись, аби його праця, результати довгих зусиль не загинули разом із ним.
Усе у світі зіткане з часу, вчений поспішав перетворювати його на здобутки. Восени 1908 року університет поновлює роботу і Георгій Вороний повертається до Варшави. На той час в університеті він був єдиним професором.
Прочинимо подумки двері його домашнього кабінету. Великий стіл, диван, крісло. На стінах фотографії: конгреси, з’їзди. На них — маги всесильної науки, автори теорій, рівнянь, теорем. Вони були його друзями, його опонентами. Вони стали легендами, вони задавали масштаб висоти. По них міряли порядність. Вони пішли в легенду – Пророки, Лицарі Істини, Зберігачі Честі.
У житті Георгія Вороного було дещо спільне, що єднало з тими, чиї прізвища ввійшли до енциклопедій, підручників і складають славу своїм народам. Тільки ми, українці, чомусь так довго повертаємо додому своїх синів, славу яких привласнили сусідні держави.
Сьогодні можна впевнено стверджувати, що Георгій Вороний стояв біля витоків польської  математичної школи, яскравими представниками якої стали професори Серпинський та Банахевич. Вони починали формуватися як науковці під його керівництвом.
Із працями Г. Вороного найтісніше пов’язані роботи визначних математиків: Виноградова, Делоне, Житомирського, Венкова, Гарді, Литвуда. До речі, на честь останніх названі чудові математичні рівняння, які були виведені задовго до них Г. Вороним.
Георгій Вороний визнаний одним із найяскравіших особистостей в історії математики кінця ХІХ ­ початку ХХ століть.

Особистість

Я дивлюся на портрет Вороного. Художник малював його, коли математику було трохи більше 30. Картина написана у брунатному кольорі. Що хотів підкреслити цим художник, важко сказати, але портрет удався.
Пензель художника показав внутрішню велич і зовнішню витонченість, розум та інтелект. Обличчя позначене світлом геніальності. Справді, художники бувають провидцями.
Георгій Вороний був розкутим, його пізнавали за природною легкістю рухів, аристократичністю та простотою, що так важко вдається поєднувати. Він був із тих людей, які запам’ятовуються відразу; спочатку вражав темперамент, потім оцінювали глибину мислення.
У культурі людства найдавнішим є мистецтво спілкування, і вчений досконало володів ним. Він не нав’язував себе, а вигравав тим, що слухати його було цікаво. Варто було з’явитися в товаристві, як фокус уваги миттєво  переносився на нього. Оцінюючи свободу поведінки вченого, я багато разів запитував себе: звідки вона, яка її природа? Думаю, що  його незалежність, самоповага пов’язані насамперед із корінням роду, правилами честі. Звичайно, й талант вселяв упевненість у собі, та ще сила, що додавала віри, віри у справедливість, перемогу добра над злом.
У нього була велика кількість розповідей про своїх предків, що сягала за межі століть. Серед них і січові курінні отамани, й українська шляхта, діячі науки, що несли освіту в народ, і ті, хто з любов’ю засівав землю зерном та добром. Дар оповідача певним чином входив у його науковий талант. Опоненти, непомітно для себе, засвоювали манеру мислення Георгія Вороного, його звороти мови. Вчений досконало володів французькою, німецькою, англійською, польською, захоплювався філософією. Любов до книг Георгій Феодосійович вважав природженою рисою. Він не розумів, як можна не знати Толстого, Шевченка, Гоголя, Щедріна.
Культура поляків органічно впліталася в його життя. Вчений знав польську класику, високо цінував Г. Сенкевича, Л. Стаффа, твори яких відігравали особливу роль у формуванні національної самосвідомості поляків. Він мав особисті пристрасті та особисте ставлення до багатьох художників; одні, як пейзажист Ю. Хелмонський, хвилювали душу, інші наповнювали розум, треті залишали його байдужим.
Георгій Вороний був представником того прошарку старої зникаючої інтелігенції, який умів формувати власне, не екскурсійне ставлення до мистецтва. Він писав: «Я до безтями люблю оперу, з задоволенням дивлюся балет, люблю танцювати, люблю вести нескінченні дебати».
Йому були близькими та зрозумілими моральні підвалини поляків: родина, оселя, батьківщина, бо те ж саме написане на скрижалях генетичного коду українців.
Увесь час перебування у Варшаві йому снилася Журавка: садиба з запахом м’яти, діброва з утаємниченими нічними криками сов, сходами, які збігають униз до копанки, та смарагдові луки Приудайя. Захована від велелюдних доріг, вона тихо чекає, поки на повний голос зазвучать величні акорди пам’яті про її сина.

Внутрішній світ

Яким був світ його мрій? Куди  ішов учений  у них – до зірок, Всесвіту? Хіба наукові відкриття вичерпують душевне життя?
З погіршенням фізичного стану Георгія Вороного почали хвилювати питання безсмертя душі. Він будував свою Віру: Добро абсолютне, Зло випадкове. Світ стійкий тому, що створений на засадах духовності та добра, і в ньому є прихована сила, яка притягує нас до одних і відштовхує від інших.  Закони Гармонії визначають абсолютне Добро.
Дні його спливали. Життя наближалося до гирла. Він почувався річкою, яка тече Бог знає звідки. Десь диміли згаслі вулкани його захоплень. Шуміли діброви, розкинулися долини, пройдені ним колись. Красуні сосни стояли, заломивши гілки під хитким вечірнім сонцем, відкидаючи довгі тіні, за якими починаються сутінки. Георгій Феодосійович дрімає, його бездоганно виліплені руки, відливаючи гладенькою білизною, лежать поверх накинутого покривала… Сонячне світло переповнювало його й відносило, як билинку, за дальній обрій. Дружина, його ангел, обережно поправляє подушки.
Ще один, два тижні — і їхній будинок спорожніє; більше ніхто не буде пам’ятати професора дотеперішнім: молодим, веселим, відчайдушним. Разом з ним остаточно зникне, розчиниться в минулому і його Варшава, місто чаруючих полонезів, чарівних жінок і таємничих історій. Попереду були заупокійна літія у православному храмі з візерунчастим склепінням та фігуркою Христа на розп’ятті, почесна варта студентів і далека дорога в Україну, в рідну Журавку.
«Сталося щось неймовірно важке – світова наука втратила видатного вченого, славного професора, який був гордістю та окрасою двох вищих шкіл Варшави», — писав у некролозі його колега, професор І. Брайцев.
Інколи мені здається, що він не помер.
І, можливо, що він повернеться, аби повернути нам почуття захоплення,  подиву  перед величчю людського Розуму.









Михайло Дідовець,
заслужений учитель України,
член Благодійного фонду
імені Георгія Вороного

Переглядів: 899 | Додав: fond_voronogo | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Мова сайту

Враховуючи численні побажання та з метою допомоги відвідувачам сайту, запроваджується GOOGLE ПЕРЕКЛАДАЧ. Фонд та адміністратор сайту не несуть відповідальності за якість перекладу та достовірність перекладеного тексту.

Контакти

Благодійний фонд імені Георгія Вороного

Україна, 17620, Майдан Центральний, 2
с. Журавка, Варвинський район, Чернігівська область,
тел. (0462)93-52-57

Код ЕДРПОУ: 36326631,
Р/р 26007000002204
в "Банк "Демарк"
м. Чернігів МФО 353575

Оберемко Ольга Миколаївна
м. т. 094-988-62-57
e-mail: Oberemko.O@gmail.com

Друзі сайту

Дідовець Михайло Леонтійович

Заслужений вчитель України, лауреат міжнародної премії в галузі вивчення точних наук,
м.т. 066-968-02-34

Сита Галина Миколаївна

Кандидат фізико-математичних наук
т. (044)278-66-39

ТОВ "Дружба Нова" - Генеральний директор Гайдай Сергій Анатолійович

смт. Варва Чернігівської області, вул. Горького, 8
тел. (04636)2-11-73, (04636)2-12-78

Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Locations of visitors to this page

Copyright fond im Voronogo ©
Конструктор сайтів - uCoz